Наш спільний дім

Питання екології завжди турбували церковних лідерів.

У 1971 році Блаженний Папа Павло VI назвав екологічні проблеми «трагічним наслідком» неконтрольованої діяльності людини: «Через нерозважливу експлуатацію природи людство ризикує зруйнувати її та саме може стати жертвою цього руйнування».

Св. Йоан Павло ІІ у своїй першій Енцикліці застерігає: люди, здається, часто «не бачать іншого призначення довкілля, ніж як можливості безпосереднього використання та споживання» .Саме тому він закликає до глобального екологічного навернення. (Енцикліка “Redemptor hominis”, 4 березня 1979).


Тема екології хвилювала Папу Бенедикта XVI, Вселенського Патріарха Варфоломія, який говорить, зокрема, про необхідність покаяння за шкоду, якої кожен із нас завдав планеті.

Ми, християни та всі люди доброї волі повинні усвідомити, що є частиною світу і від кожного з нас залежить, що відбувається з нашою планетою і якою ми залишимо її для наступних поколінь.

Забруднення довкілля вже спричинило зміни клімату з серйозними наслідками: екологічними, соціальними, політичними а також з проблемою розподілу ресурсів. Вже є великий дефіцит питної води, особливо в країнах Африки, де люди не мають доступу до якісної питної води, у той час, коли у розвинутих країнах спостерігаємо марнотратне використання води, що свідчить про проблему виховання та культури. Контроль над водними ресурсами може стати однією з основних причин конфліктів у нашому столітті.

Ми не можемо з байдужістю спостерігати, що відбувається з нашим з вами спільним домом. Кожен повинен взяти на себе відповідальність за майбутнє нашої планети.


У 6 розділі, Папа Франциск пише: «Дуже благородно взяти на себе обов’язок дбати про створіння маленькими щоденними діями, і чудово, якщо виховання мотивуватиме до цього, формуючи відповідний стиль життя. Плекання екологічної відповідальності може спонукати до дій, які безпосередньо й суттєво вплинуть на захист довкілля: наприклад, до уникнення використання пластику та паперу, зменшення споживання води, роздільного збору відходів, приготування такої кількості їжі, яка потрібна для споживання, піклування про інших живих істот, використання громадського транспорту чи спільного користування автомобілем кількома особами, насадження дерев, вимикання зайвого освітлення тощо. Усі вони відображають великодушну й гідну творчість, яка виявляє у людях найкраще. Повторне використання речей замість швидкого викидання, якщо це робиться на основі глибокої мотивації, може стати актом любові, який виражає нашу власну гідність. Ми не повинні думати, що ці зусилля нічого у світі не змінять. Ці дії поширюють в суспільстві добро, яке завжди приносить невидимі плоди, оскільки спричинюють добро в лоні землі, яке має тенденцію поширюватись, інколи непомітно. Окрім того, така поведінка може відновити наше почуття особистої гідності, дати змогу жити повніше й осягнути цінність життя на землі». (с.155).

Я знаю, що багато з вас вже давно намагаються так жити і це дає надію, але потрібно, щоб нас ставало все більше, особливо серед молоді, яка завтра буде на керівних посадах, прийматиме закони. Важливо, щоб ми навчилися мислити екологічно, у гармонії з Божим задумом щодо нас та нашої планети.


Упродовж цього тижня ми з молоддю щодня намагалися виконувати якийсь конкретний пункт «екологічного плану» і потім ділилися досвідом.
У моїй сім’ї декілька років тому також відбулося «екологічне навернення». Ми пересіли на велосипеди, намагаємося не використовувати поліетиленові мішечки, не купувати нічого зайвого, економно користувати воду, електрику, відносимо макулатуру. Думаємо яким чином сортувати сміття.


Нещодавній похід у гори об’єднали з прибиранням, де разом з друзями-однодумцями зібрали близько 20 великих мішків сміття і віднесли у потрібне місце.

Може здаватися, що це майже нічого, але все починається з маленьких кроків. Давайте всі разом дбати про нашу чудову, гарну планету.


Віра Федіва

Джерело: Мукачівська дієцезія