Четверта річниця смерті архієпископа Петра Мальчука OFM

Смерть архієпископа Петра стала втратою всім дієцезіянам і не тільки. Він залишив добру пам’ять про себе й велику духовну спадщину. Пропонуємо доторкнутися до неї – згадати його роздуми:

Слово Боже – це частина поживи, яку Бог дав людині для життя. Воно є духовним утриманням, встановлене Господом для зміцнення нашої духовної частини – душі.

Святе Письмо це у жодному разі не якась магічна річ, яка може нам допомогти вже тому, що ми її маємо. Воно нам дане, щоб навчити нас наших обов’язків стосовно Бога й людини; щоби показати, з яких висот ми впали через гріх, – і до яких ще вищих висот можемо вознестися, якщо преобразимося і приймемо крила віри та любові.

Господь Бог живе серед свого народу, Господь Бог дає благодать. Він довго терпеливий, чекає – з жалем чекає, бо сказав через пророка Ісаю, що «віл знає свого господаря, а осел знає жолоб і його власника, а народ мій нічого не знає» (пор. Іс 1, 3).

Господь Бог через слово, через таїнства намагається увійти в наше життя, в нашу сутність, у нашу історію, в нашу державу.

Спасіння наше – виключно Божа справа: Він прийшов, щоби спасти, а не осудити.

Знаючи людську натуру, Бог хоче увійти в твоє життя, щоб там, де є недоліки, слабкості й непорозуміння, Він усе очищував, зміцнював, підтримував, підносив і давав зростання любові.

Джерело: Київсько-Житомирська дієцезія