Тебе навіки возвеличувати будемо: Амфоро духовна, славна, велична побожності

Марія дійсно стала ковчегом/посудиною (амфорою), яку наповнив Святий Дух, аби в Ній зачався Божий Син. Висловлюємо цю бездонну правду віри, коли молимось: «Ангел Господній благовістив Діві Марії, і зачала Вона від Святого Духа».

Друга частина цієї молитви описує момент, коли відбулося Втілення. Сталось воно тоді, коли Марія висловила Свою згоду: «Ось я, Слугиня Господня; нехай зі Мною станеться за Твоїм словом». Молитва Церкви вказує увагу на факт, що Матір Божа не є пасивним, безмовним знаряддям у руках Всемогутнього. Вона цілком вільна у своєму рішенні. Її відповідь висловлює волю до активної співпраці у спасенному ділі Отця, разом із Сином, у Святому Дусі. Приклад цього заклику («ковчег» замість «амфори») краще передає значення цього слова.

Ковчег – це місце зустрічі люду завіту з Богом Ізраїля. Бог перебував там над капоретом – кришкою, що накривала Ковчег Завіту. Зсередини Ковчега, що називався Наметом Зустрічі, Бог уділяв повчання за посередництвом Мойсея. Санктуарій Ізраїля у пустелі був заповіддю духовної святині, яку провіщали пророки. Виконанням цієї заповіді є Церква як містичне Тіло Христа. Св. Павло вчить, що кожен християнин як член цього Тіла, також є святинею Бога, а його Тіло – святинею Святого Духа (1Кор 6,19). Як члени містичного Тіла Христа, ми маємо обов’язок бути причетними до його зростання (Еф 4,1-16).

Христос становить фундамент живої будівлі Церкви, а всі віряни є живим камінням, утворюючи разом із ним духовну святиню. Зрозуміло, що Мати Господа має особливе місце у цій святині, будучи наповнена Святим Духом від моменту зачаття Божого Сина. Подібно як в єрусалимській святині найсвятішим місцем був санктуарій, що містив Ковчег, так Вона є справжнім Ковчегом Святого Духа. Даючи світу Спасителя, Вона стала зразком для цілої Церкви та всіх її членів.

У контексті цього першого заклику нам легше зрозуміти два чергові, у яких славимо Марію як Амфору славну і Амфору величної побожності.

Новий Завіт єднає Божу славу з особою Ісуса. Як Божий Син Він є «відблиском його слави, образ його істоти» (Євр 1,3). Він є «Господом слави» (1Кор 2,8), Якого заповідав Ісая. Євангеліє, особливо від Луки, вказує поступове об’явлення слави Ісуса. У сцені Благовіщення Святий Дух сходить на Марію (Лк 1, 35). Після народження Ісуса «слава Бога» осяває пастирів (Лк, 9). Ця слава буде видима також при хрещенні та преображенні Ісуса, у Його цілому житті та в смерті, яка дозволить Йому «увійти до Своєї слави» (Лк 24,26).

Вдивляючись у славу Христа, легше зрозуміти заклик у літанії, звернений до Його Матері: «Амфоро славна». Це в Ній Божа слава замешкала у спосіб тілесний, коли Святий Дух Її наповнив – «Слово стало Тілом» (Йн 1,14).

Це Марія, Її тіло є тою «славною святинею». В Ній, як у санктуарії, зведеному Мойсеєм, криється зразок всілякої побожності. У сучасної людини «побожність» асоціюється з вірним виконанням релігійних практик. Проте у Біблії побожність охоплює також цілісність міжлюдських відносин, особливо родинних.

Єврейська мова словом побожність (chesed) окреслює взаємні відносини у родині, між приятелями, знайомими... Це зв’язок одних людей з іншими, взаємна ввічливість, допомога, конкретна і вірна. Грецький переклад Біблії вживає слово eleos, тобто милосердя, чим виражає істоту набожності як доброту, що співчуває, як милосердну любов.

Маріє, вчи нас істинної побожності, вчи нас прославляти Бога у спільноті Церкви, як приймати таїнства, як молитися, як бути милосердними щодо наших ближніх. Вчини, аби квітнула в нас істинна побожність, а не та, що напоказ.

Диякон Яцек Ян Павловіч, переклад КМЦ 

Зображення: Catholicism.org