Радість – це психічне і емоційне зворушення, яке виникає після пізнання і оволодіння чимось добрим. Існують різні її прояви: задоволення, веселощі і щастя, іноді навіть ейфорія (тому радість часом може викликати сльози – кажемо тоді, що хтось плаче з радості). Особливу постать радість осягає завдяки християнській вірі, надії та любові.
Святий Павло зараховує її до плодів Святого Духа і згадує її одразу після любові (пор. Гал 5, 22), з якою тісно пов’язана (пор. Катехизм Католицької Церкви, 1829). Святий Тома Аквінський вчить, що радість не є чеснотою, відокремленою від любові, а її проявом і наслідком.Християнська радість має своє джерело у воскресінні Христа. Це ознака цілого переходу від смерті до життя, від поневолення гріхом до свободи Божих дітей. Тому християнська радість становить вираз внутрішньої гармонії людини з собою, з Богом і ближніми, яка виникає під впливом благодаті. Це й ознака Божого Царства (пор. Рим 14,17; ККЦ 2819) і в такий спосіб випереджає щастя спасенних у небі. Спілкування з Богом віч-на-віч і участь у спільноті ангелів та святих у майбутньому буде джерелом невпинної радості.
Ця радість, закорінена у пасхальній радості, доповнена тим, що Марія під хрестом була дана нам як Матір. Тому багато святих і вчителів Церкви бачили в Ній причину радості християн. «Так, як наше тіло відзначене життєвою енергією і духом, так Твоє найсвятіше ім’я невпинно, при кожній нагоді, в кожному місці і часі вимовлене Твоїми слугами, є не лише знаком, ай причиною життя, радості та допомоги», – говорив св. Герман І, патріарх Константинополя у VIII ст.
Євангеліє св. Луки вже у сцені Благовіщення акцентує на радості, яка через посередництво Марії стане долею усього світу. Архангел Гавриїл вітає Марію: «Радій, повна благодаті: Господь із тобою" (Лк 1, 28). Слова ці нагадують пророцтво, яке колись Софонія скерував до Єрусалима, приносячи їй радісну новину: «Господь – посеред тебе: не будеш більш боятись лиха» (Соф 3,15). В обох випадках йдеться про прихід обіцяного Месії. Те, що за часів пророка пророкувало падіння ворожої імперії Асирії (VII ст. до н.е.), завдяки Марії стало реальністю у глибшому вимірі: Добра Новина збувається в Її особі, стаючи Тілом. Причиною Її радості є втілення Божого Сина, який несе спасіння світові.
Ангельське Благовіщення стало причиною радості для нас всіх. У словах Архангела міститься заповідь Нового Завіту. Небо знову сходить на землю, аби поєднатися з нею нерозривними узами. Назарет є новим Синаєм (Вих 19-24). Однак тут без акомпанементу грому та блискавок Бог сходить у тиші до лона Діви, стаючи Людиною, одним із нас. Покора, з якою Син Найвищого зійшов на землю, є заповіддю Його славного Вознесіння. Церква з великою радістю приймає обітницю вічного правління Христа. Причиною нашої радості є факт наповнення Церкви благодаттю (пор. Еф 1, 8) на зразок Марії з Назарета.
Тому християнство є релігією радості, християнин – людина радості! Фундаментом християнства є великодній світанок, воскресіння Христа, а не Його смерть у Велику П’ятницю. Тому радість – це та чеснота, яка повинна характеризувати життя кожного з нас, не зважаючи на щоденні труднощі.
Маріє, причино нашої радості, просимо, аби вказувала нам, що життя в небі можливе. Не дозволь нам піддатись намовлянню злого духа, який намагається нас ввести у розпач. Відновлюй в нас радість Твого воскреслого Сина!
Диякон Яцек Ян Павловіч, переклад КМЦ
Зображення: Le Prince Lointein