Свято невинних вифлеємських немовлят відзначали вже в ІІ столітті. Про їхню загибель розповідає друга глава Євангелія від Матея; євангеліст підкреслює, що в цих подіях сповнюються пророцтва про Месію.
Мудреці зі Сходу, шукаючи народженого Царя, ідуть у царські палати й викликають занепокоєння не лише Ірода, царя Юдеї, а й цілого Єрусалима (див. Мт 2, 3). Вони врешті-решт знаходять Немовля у Вифлеємі та, застережені вві сні, повертаються додому іншим шляхом (див Мт 2, 11-12).Цар Ірод увійшов в історію як вкрай жорстокий правитель: заради влади й наживи він пролив багато крові, зокрема своїх родичів, і нещадністю наводив страх на підданих. Ірод сприйняв народженого Месію як загрозу для себе та свого царства, тому навіть не сумнівався, що має зробити. Обманутий мудрецями, які до нього не повернулися, цар вирішив не йти їхніми слідами, а просто винищити у Вифлеємі та його околицях усіх хлопчиків віком до двох років. Припускають, що Ісусові було близько року, але Ірод для певності завищив вік. Загинути могло до 50 дітей.
Через те що Ірод прагнув убити не самих дітей, а Христа, Церква зараховує їх у почет мучеників. Вони були охрещені власною кров’ю і, хоча й були несвідомі, смертю зберегли Ісусові життя. За висловом святого Августина, якою мірою впало на вифлеємських немовлят зло, такою вилилося на них і благословення, і вони, перш ніж навчилися земного життя, стали гідні життя вічного. Такий самий можна знайти у пророка Єремії, який в образі невтішної Рахилі зображає біль матерів і цілого народу через загибель синів, проте далі каже, що нагорода за біль, надія для її нащадків – це повернення до своїх кордонів, визволення з неволі (пор. Єр 31, 16-17).
Церква називає святих невинних немовлят «цвітом мучеників», які перші заквітли серед невіри й переслідувань.
Покровителі церковних хорів.
Уклала Юлія Бойко