Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Покликання - християнський шлях до щастя
14:20 Понеділок 0 130
3-02-2020, 14:20

Покликання - християнський шлях до щастя

Катехеза про покликання, що представлена у Посланні єпископів Римсько-Католицької Церкви в Україні з нагоди початку Року молитов про покликання до священицького та богопосвяченого життя від 2 лютого 2020 року. 
Кожна людина в глибині свого серця відчуває велике прагнення бути щасливою. Саме для щастя створив нас Господь. А це можливе тоді, коли ми маємо добрі стосунки з Богом, коли зазнаємо любові і любов’ю ділимося з іншими. Бог, що є Спільнотою любові Отця, і Сина, і Святого Духа, забажав вчинити людину учасницею свого щасливого життя (Компендіум ККЦ, 1). Тому «любов є основним і вродженим покликанням кожної людини» (Йоан Павло ІІ, Familiaris Consortio, 11). Божий задум щодо людства полягає в тому, щоб через благодать Святого Духа зробити всіх людей співучасниками божественного життя як усиновлених дітей у своєму єдиному Сині (Компендіум ККЦ, 6, 68-69).

Шлях, на якому Господь приводить нас до себе і звершує свою волю в нас, і є нашим покликанням. Одних Господь кличе до подружжя, сімейного життя, яке стає місцем формації і зростання у досконалій любові, а іншим пропонує дорогу священства і богопосвяченого життя. І в одному, і другому випадку це покликання – до повноти життя. Наш Господь, Добрий Пастир, в Євангелії від Йоана говорить: «Я ж прийшов, щоб мали життя і щоб над міру вдосталь мали (in abundantia)» (Йн 10, 10). Ісус віддав своє життя, щоб ми його отримали. Подібно чинить кожна людина, чоловік чи жінка, яка цілковито віддає себе служінню Богу. «Покликання – це поклик до життя, до того, щоб його приймати і щоб його давати» (Йоан Павло ІІ, Послання на ХІХ День молитов про покликання).

Як розпізнати Божу волю на наше життя? Спробуймо визначити кілька критеріїв.

Святий Павло Апостол у Посланні до римлян пише: «Тож благаю вас, брати: заради Божого милосер­дя, принесіть ваші тіла як живу, святу, приємну Богові жертву, як ваше розумне служіння. І не пристосовуйтеся до цього віку, але преображайтесь оновленням розуму, щоб ви пізнавали, що є Божа воля, що добре, приємне і досконале» (Рим 12, 1-2).

Неможливо пізнати Божого замислу, Божого плану, якщо ми не присвятимо свого життя Господу. Марним є намагання пізнати своє покликання, якщо ми не віддали себе Богу у жертві живій, святій і приємній. Тому першим актом на дорозі розпізнавання має стати наша ревна молитва, в якій ми ввіряємо себе, своє життя, свої радощі і страждання Богу.

Пригадаймо біблійного Самуїла. У Першій Книзі Самуїла (1Сам 3) читаємо як молодий юнак служив Господу під наглядом священика Елі. Саме тоді, коли Самуїл перебував у святилищі, Господь вперше промовив до нього: «Самуїле, Самуїле!» Господь, знаючи глибини нашого серця, кличе нас на ім’я. Це означає, що історія і покликання кожного з нас є виняткові і неповторні. Молодий Самуїл декілька разів прибігав до Елі, і тільки після того, як він його навчив, за третім разом відповів: «Говори, Господи, бо слуга Твій слухає».Доволі важко пізнати Божу волю без регулярного молитовного читання Святого Письма. Адже саме у своєму Слові Бог являє себе і свій спасенний план. Тому палко заохочуємо такий спосіб читання Біблії, який поєднується з особистою молитвою, наприклад Lectio divina – Божественне читання. В історії Самуїла бачимо священика Елі, який не був найкращим «душпастирем» свого народу, але саме з його допомогою Самуїл збагнув, що це Господь промовляє до нього. Елі є образом духовного керівника, який допомагає у розпізнаванні. Тому заохочуємо всіх, що розпізнають свій життєвий шлях, користуватися духовним керівництвом душпастирів, тих священників, яких Бог ставить на їхній життєвій дорозі.

В Євангелії від св. Луки читаємо такі слова: «А до всіх Він (Ісус) промовив: промовив: Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, бере свій хрест щоденно й іде слідом за Мною» (Лк 9, 23). Звернімо увагу на слова: «Коли хто хоче», іншими словами Коли хтось бажаєвідчуває бажання свого серця… Господь нікого не силує, не змушує. Господь ЗАПРОШУЄ. Тому однією з ознак покликання є бажання серця і радість, яка його супроводжує.

Справжнє покликання пов’язане з різними випробуваннями і труднощами. Автор Книги Сираха говорить ясно: «Мій сину, як приступаєш служити Господеві, приготуй свою душу на випробування» (Сир 2, 1)Різні труднощі можуть на цьому шляху знеохочувати і лякати. Таким був досвід пророка Єремії у мить покликання, однак запевнення Бога його укріпило: «І надійшло до мене таке слово Господнє: “Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив”. Я ж промовив: “Ой Господи Боже! Я не вмію говорити, бо я дитина”. А Господь сказав до мене: “Не кажи: Я дитина, – бо до всіх, до кого Я пошлю тебе, ти підеш, і все, що накажу тобі, ти говоритимеш. Не страхайсь перед ними, бо Я з тобою, щоб тебе врятувати, – слово Господнє» (Єр 1, 4-8).

Зображення Джон Сайленгтон Коплі, Елі та Самуїл, 1780, oldfirst.blogspot.com

Залишити коментар

Клацніть на зображення щоб оновити код, якщо він нерозбірливий
Катехетика 18:27 П'ятниця 0 90 Бога і видовищ Релігійність середніх віків пізнішим поколінням може здатись дивною. Тогочасна людина була готова до дуже безпосереднього занурення в біблійні події, реальність яких переживала не лише внаслідок віри, а й завдяки довколишній матеріальній культурі. А якщо відчуття реальності бракувало, її завжди можна було доповнити: так сам Христос і старозаповітні персонажі оживали, сходячи зі сторінок на площі й у храми. Це був театр, і це було богослужіння. Це були перші містерії.