Братислава: беатифікація o. Титуса Земана, мученика комуністичного режиму

Отець Титус Земан народився 4 січня 1915 року у Вайнорах на околиці Братислави у побожній сім'ї і був першим із десяти дітей. У 1931 році він став новиком-салезіянином. У 1938 році склав вічні обіти. Богословські студії проходив у Італії, зокрема, в Римі та К’єрі, біля Турину. Його ієрейські свячення відбулися 23 червня 1940 року в Турині. Повернувшись на батьківщину, Титус вивчав також хімію та природознавство, які згодом викладав у різних салезіянських школах. Окрім цього, допомагав у душпастирському служінні та підтримував дієцезіальне духовенство й був капеланом одного жіночого Згромадження. Отець Титус був людиною сильної волі, міцного здоров’я та скромного характеру.
Після Другої світової війни комуністична влада почала переслідування Церкви з вилучення хрестів із шкільних класів. Отець Титус, який тоді вчителював в Трнаві, спільно з іншими однодумцями виступав проти цього, що коштувало йому звільненням з роботи, але, натомість, з усієї Словаччини до нього надходили подячні листівки за те, що заступився за Христовий Хрест.
З часом комуністичний режим посилив репресії проти Церкви: почалося тюремне ув’язнення богопосвячених осіб, планові судові процеси, особливо над єпископами, віддалення молодих богопосвячених осіб від їх настоятелів.
Отця Титуса Земана разом з іншими священиками, серед яких був також о. Ернест Мацак, призначили відповідальним за збереження духовних покликань. Отець Ернест працював у Словаччині, допомагаючи тим, хто залишився, а отець Титус таємно супроводжував інших молодих богопосвячених осіб через ріку Морава та Австрію до самої Італії, аби вони могли закінчити богословські студії та бути висвяченими на священиків.
Йому вдалося організувати три переходи: один між серпнем та вереснем 1950 р., ще один в жовтні 1950 р., та останній у квітні 1951 року. В квітні 1951 року священика заарештували разом з багатьма іншими духовними особами.
Його звинуватили у шпигунстві та зраді. Прокурор вимагав для нього смертної кари, але репутація отця Титуса та воля режиму «не створювати мучеників» призвели до зміни вироку: 25 років жорстокого тюремного ув’язнення без права на звільнення та з втратою всіх громадських прав. Тринадцять років отець Титус зносив в’язницю, жорстоке катування, висміювання та приниження. Братислава, Леопольдов, Ілава, Міров, Вальдіце та Яхимів із жахливою «Вежею смерті», де він був приречений до ручного роздроблення радіоактивного урану, – це були насправді місця Голгофи отця Титуса Земана.
У 1964 р. комуністична влада достроково його звільнила, але, однак, не давала йому спокою. Помер отець Титус 8 січня 1969 року. Кілька місяців після того, при перегляді судового рішення, стали явними всі брехливі та хибні твердження, які призвели до його переслідування та засудження. 1991 року реабілітаційний процес остаточно оголосив його невинним, а деякі з гонителів отця Титуса наприкінці свого життя навернулися до Бога та Церкви, і, іноді, навіть публічно просили прощення за те зло, якого йому заподіяли.
Він пройшов свою хресну дорогу в дусі самопожертви, про що свідчать його слова: «Навіть якщо б я втратив життя, то не вважав би його даремним, знаючи, що принаймні один з тих, кому я допоміг, став священиком на моє місце».
Архієпископ-митрополит Братислави Станіслав Словенскі зазначив, що в особі цього новопроголошеного блаженного «розвіюються всі наші сумніви щодо можливості жити згідно з Євангелієм у важкі часи».
Кардинал Анджело Амато, Префект Конгрегації у справах святих, в інтерв’ю для Ватиканського Радіо зазначив, що «у кліматі справжніх переслідувань отець Титус та багато інших з ним, продемонстрували надзвичайну мужність, силою любові чинячи опір ненависті».
Говорячи про цього блаженного як про мученика-салезіянина, кардинал зазначив, що святий Іван Боско часто повторював, що, коли салезіяни страждають, трудячись на користь душі, то це велика честь для згромадження. І тут не йдеться тільки про страждання, породжене щоденною відданістю й милосердям до молоді, а й про мучеництво крові. «І це пророцтво святого Йоана Боско збулося вже не раз, – зазначив кардинал Анджело Амато. – Мученицьку святість можемо назвати звичною для Салезіянського Згромадження, яке нараховує вже понад сотню мучеників».
Він також зазначив, що салезіянам притаманна особливе душпастирське милосердя, яке спонукає їх до того, щоб, у потребі, віддати своє життя за молодь і захищати їх від впливу шкідливих ідеологій. Кардинал назвав блаженного Титуса Земана «мучеником задля покликань», оскільки він любив своє покликання салезіянина й священика і бажав, щоб й інші молоді люди могли вільно сповняти свою мрію посвяти Богові. «Нехай ця наново здобута свобода, яка часто зазнає впливу певної диктатури добробуту і переступу, не умертвляє і не гасить ідеали тих, які бажають у повноті жити наслідуючи Христа», – побажав на завершення кардинал Амато.
Джерело - Радіо Ватикану

По темі:
Беатифікація отця Стенлі Ротера – історична подія для Церкви США
Папа затвердив чергові декрети в справах визнання святості
У Литві – перша беатифікація новомученика ХХ століття: архієпископ Теофілюс Матульоніс