28 вересня - довільний спомин свв. Лаврентія Руїс і сподвижників, мучеників

До них і відносяться слова Христа в Нагірній проповіді: «Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи мене ради. Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика на небі; так бо переслідували пророків, які були перед вами.» ( Мт. 5,10–12 ). Варто, однак, пам'ятати, що мучеництво для віруючих не означало ні неминучого вироку долі, ні безглуздого страждання, яке нікому не приносить користі. Мучеництво розумілося і приймалося як особлива форма виконання загального для учнів Христа обовʼязку: наслідування Його в несенні Хреста (пор. Мт 10,38, 16,24 і т.д.). Особлива риса покликання нести хрест для мученика полягає в тому, що в його випадку ціна вірності в любові  – це життя, як правило, віддане в стражданні і приниженні. Суть мучеництва в героїчній вірності Христу.
У 1633–1637 рр.. в Нагасакі (Японія) мученицьку смерть прийняли домініканці – св. Лаврентій Руїс і його супутники. Лаврентій народився у Манілі приблизно в 1600 р., його батько був китайцем, мати – філіппінкою. Тому він володів китайською і, завдяки домініканцям, у яких служив вівтарником і ключарем, іспанською. Він був дуже талановитим каліграфом. Лаврентій належав до Домініканського Братства Вервиці, заснованому в 1587 році. Він був одружений, але ім'я його дружини не збереглося, у подружжя було два сини і дочка.
У 1636 році в Манілі було скоєно вбивство, несправедливо звинувачений у ньому був Лаврентій. Дізнавшись про те, що його збираються заарештувати, він, разом зі священиками домініканцями сів на корабель і відплив до Японії. Всі разом вони висадилися на Окінаві. Лаврентій міг їхати далі, в Формозу (Тайвань), але він вирішив залишитися в Японії з домініканцями.
У той час в Японії лютували гоніння на християн. Кожного, хто зізнався у вірі в Єдиного в Трійці Бога, ув'язнювали, а часто й засуджували на смерть. Така доля спіткала Лаврентія і його товаришів – домініканців. Серед них було дев'ять японських підданих (Франциск Шоемон, Михайло Курблое, Яків Святої Марії, Матей Кохіое Вервиці, Магдалина з Нагасакі, Тома святого Якинта, Марина з Омура, Вікентій Шівозука Святого Хреста, Лазар з Кіото), четверо іспанців (Домінік Ібанес де Ерквісіа, Лука Святого Духа, Антоній Гонсалес, Михайло де Аосараса, один француз (Вільгельм Курта) і один італієць (Йордан Якинт Ансалоне). Вони були затримані і доставлені в Нагасакі. Там їх піддали жорстоким тортурам. Один з них через кілька днів помер. Два інших, в тому числі Лаврентій Руїс, під тиском нових тортур, в якийсь момент здалися і вже були готові зректися своєї віри в Христа, проте їм допомогла встояти мужність інших товаришів. Ніхто з них до самого кінця не відрікся від Христа. Коли Лаврентія запитали, чи відречеться він, якщо його залишать живим, мученик відповів: «Я готовий віддати життя за нього тисячу разів. Ніколи я не відречуся від віри. Якщо хочете, можете вбити мене. Я хочу померти заради Бога».
Смерть мучеників була не менш жорстокою. Їх повісили вниз головою, прив'язавши руки до диби, на якій були закріплені великі камені. Мучеників міцно зв'язали, щоб уповільнити кровообіг і попередити швидку смерть. Через три дні, 27 вересня 1637, трьох з них, які ще були живі усікли мечем на схилі Святої Гори недалеко від Нагасакі.
Папа Йоан Павло II в 1981 році, під час паломництва на Філіппіни, зарахував до лику блаженних, а в 1987 році канонізував у Римі в загальній складності шістнадцять мучеників – азіатів і європейців, чоловіків і жінок, які принесли християнську віру на Філіппіни і до Японії. Лаврентій Руїс став першим святим філіппінцем, покровителем своєї батьківщини.
Джерело - Українська Католицька енциклопедія