9 червня - довільний спомин св. Єфрема, диякона і вчителя Церкви

Безліч православних і навколоправославних сайтів пишуть про нього. Він був поет і богослов, причому одне невіддільно від іншого, і одне неможливо поставити над другим, ніщо не головує. Він би не був тим богословом, яким став, якби не був поетом. Він би не став таким поетом, якби душа його не звучала настільки теологічно. Ефрем народився близько 306 року в Нізібії (Месопотамія). Коли рідне місто зайняли перси (367 р.), він подався до Едеси (Ірак), там заклав свою богословську школу. Жив у печері поблизу Едеси – Урфа іракською, і там помер 9 червня 373 р. Хрещення прийняв у 18 років, і тривалий час був помічником нізібійських єпископів Якова і Вологерія, допомагаючи їм дияконським служінням, тобто у різних адміністративних справах і при проголошенні Слова. З його творів зрозуміло, що знав грецьку філософію, але сторонився її. Єфрем Сирин був богословом «інакшого принципу», ніж те, що під богослов’ям (теологією) розуміє західна традиція. Він викладав у своїх гімнах і поетичних проповідях основи християнської догматики, не входячи в їх дослідження і розвиток з боку логіки та розумувань – науково кажучи, він не належить до спекулятивного богослов’я. За тих часів Церква мала клопоти з гностиками та аріанами; Сирієць виступав проти аріанської єресі, але, знову ж таки, не заглиблюючись у її дослідження, а зупиняючись на тому, що правильна (православна) віра є отака, й на цьому все. Він не був таким поетом, як, скажімо, св.Йоан від Хреста, великий містик, поезія якого настільки глибоко теологічна, що довгі трактати необхідні для детального пояснення викладеного в кількох поетичних рядках. Гімни та співи Сирина – цілісні і водночас «без заглиблення в премудрість». Саме через це його так сильно люблять прихильники східної традиції, які кажуть, на відміну від західного інтелектуалізованого підходу, що віру потрібно вивчати серцем. Ще за життя Єфрема до нього зверталися за порадами і просили про молитву; по смерті ж думка про нього як святого утвердилася й поширилася дуже швидко. Католицька Церква не проголошувала його святості окремим рішенням; Сирієць належить до спадщини святості нерозділеної Церкви. Тільки Папа Бенедикт XV проголосив його 1920 року Вчителем Церкви. Єфрема Сирійця звуть «арфою Святого Духа». Церковні гімни як жанр, до речі, виникли саме після того, як він перший став їх писати. Він також був дуже близький духовно до Пресвятої Богородиці, і коли йдеться про підтвердження існування в Церкві теологічної думки про Непорочне Зачаття Пріснодіви, то звертаються саме до творів св. Єфрема. В іконографії зображається як самітник, що сидить на стовпі, або над ним вогняні стовпи у небесах; у печері, з книгою в руках; зі зверненими до неба очима, повними сліз, що вказує на його поетичні зворушення. Убраний як монах або диякон. У західному мистецтві з’являється рідко.
Джерело - CREDO