Християнин і вибори

Варто представити тут загальні принципи участі християн у демократичних процесах, у виборах, у оцінюванні того чи іншого кандидата, тієї чи іншої політичної партії. Тому що без загальних принципів, без фундаментальної основи, на якій будується демократія, конкретні поради, «як себе вести християнину під час виборів», можуть стати простими слоганами, без глибшого сенсу. А тому вірнішим має бути питання не «як бути під час виборів», лише «як християнину розуміти демократію».

Питання виборів – це власне питання про демократичну систему. Часто говориться, причому зазвичай духовними особами, що в Церкві демократії немає, що є звичайнісінькою неправдою. Починаючи від багатьох Орденів і закінчуючи Соборами, більшість важливих справ у Церкві вирішується голосуванням. А тому, незважаючи на всі недоліки цієї системи, вона присутня і в самій Церкві і в її вченні.

Звичайно, йдеться не просто про будь-який хаотичний і необдуманий вибір, а про те, щоб стати по стороні певних цінностей. «Справжня демократія – це не лише результат формального дотримання низки правил, а плід свідомого вибору цінностей, які лежать в основі демократичних процедур. Це такі цінності, як гідність кожної людської особи, дотримання прав людини, відданість спільному благу як меті і провідному критерію політичного життя». Так говориться у Компендіумі соціальної доктрини Католицької Церкви. Власне, без цінностей, без остаточної істини, яка має керувати політичною діяльністю, демократія скоріше за все перетвориться, як свого часу зазначив Йоан Павло ІІ, у відкритий чи прихований тоталітаризм (Йоан Павло ІІ, Енцикліка «Centesimus annus», 46).

Ще в іншому документі той же папа писав: «Моральний характер демократії не виникає сам по собі, а залежить від її узгодженості з моральним законом, якому вона мусить підпорядковуватись, як і будь-яка людська діяльність, – а отже, залежить від моральності цілей, до яких прямує, і засобів, якими послугується» (Йоан Павло ІІ, Енцикліка «Evangelium vitae», 70). Саме таких політиків виборець повинен шукати, які керуються цими моральними принципами, і дбають передусім про спільне благо громадян.

Критерії, якими можна визначити, чи хтось дійсно дбає про спільне благо, і відрізнити його від того, хто лише займається популізмом, вкладаючи до вух виборців солодкі обіцянки, досить прості. Вони аналогічні до критеріїв, що панують у родинах. Там, де батьки обіцяють дітям подарунки без жодних вимагань, не привчають дітей до труду та відповідальності за дім, а самі за них все роблять, не вчать допомагати молодшим, не виховують, не привчають до самопожертви, до зусиль і самодисципліни, а лише проявляють гіпер-опікунство над своїми чадами, у такій родині рано чи пізно виростуть бездарні егоїсти, які навряд чи до чогось дійдуть у своєму житті. Власне, країна, особливо бідна і не сильна економічно, а передусім політично, та зі слабким громадянським суспільством, в якій виборці вибирають популістів, приречена на постійні злидні і пасіння задніх.

Демократичне управління країною здійснюється передусім за посередництвом виборів. Їхні наслідки триватимуть цілий той період, на який цей вибір був зроблений. Свідомість цього повинна спонукати громадян, в тім теж християн до більш ретельного відбору, до вивчення програм, кандидатур, до відсіву популістів, але теж до відкинення фейків чи контрпропаганди. Зазвичай, на жаль, «погані хлопці» мають більше і ресурсів і нахабності, щоб ширити брехливу пропаганду, перш за все проти своїх опонентів. Особливо прикро, коли це нищить рейтинги чесних кандидатів, і виборці починають вірити в те, що їм говорять про того чи іншого ті ЗМІ, які стоять за кандидатом популістом-пропагандистом, ставлеником певних чи то олігархічних, чи то ідеологічних сил.

Однак, зводити участь громадян в управлінні країною лише до виборів і неправильно, і небезпечно. Брак реальної можливості впливати на вибрані партії чи особи після виборів свідчить про хвору систему країни, і властиво про брак низової ініціативи громадянського суспільства. Помилка під час виборів не завжди лежить по стороні виборців, найчастіше їх старанно обманюють напередодні, або зраджують після, і тоді свідомий виборець мусить мати можливість протестувати після виборів проти такого обману. Цього вимагає соціальна справедливість і відповідальність за себе, свою родину, свою місцевість, свій регіон, і врешті за цілу свою країну. Брак солідарності у доброму породжує солідарність у злому.

Взагалі, солідарність, яка вимагає мобілізації, зусиль і певної стратегії, слід розглядати як моральну чесноту. Бо лише чеснотою можна подолати вади, які так часто присутні, на жаль, у політичному житті. Компендіум соціальної доктрини Церкви, покликуючись на Йоана Павла ІІ, так говорить про солідарність: «Солідарність, насамперед, слід розглядати як соціальний принцип, який визначає устрій суспільних інститутів. Згідно із цим принципом, «структури гріха», які панують у відносинах між людьми і народами, необхідно здолати, очистити і перетворити на структури солідарності, створивши чи відповідно змінивши закони, ринкові правила і правові системи» (Компендіум, 193; пор. Йоан Павло ІІ, Енцикліка «Sollicitudo rei socialis», 36, 37; Йоан Павло ІІ, Апостольське повчання «Reconciliatio et paenitentia», 16).

Вибори – це одна з форм «сплати боргу» перед суспільством, у якому я живу, але також перед його майбутніми громадянами. Це від нас тут і тепер залежить, яке суспільство ми залишимо нашим нащадкам і наступникам. Знову таки, аналогічно як з родинним домом: батьки, які хочуть залишити дітям господарство у хорошому стані, докладають до всіх зусиль, щоб його розвивати, примножувати та ушляхетнювати, а одночасно вчать дітей, як самим у цьому господарстві поратися. Варто тут теж нагадати, що принцип солідарності був одним з основоположних у житті Ісуса Христа: саме глибока солідарність з людським родом назначила ціле Його життя і місію, ведучи Його аж до смерті за цей рід на хресті, щоб його відкупити.

Ця солідарність є також проявом служби ближньому. Інші без мене не в змозі будуть сприяти поширенню добра і перемоги над злом у суспільному житті – їм просто бракуватиме для цього голосів. Тому беручи участь у виборах і голосуючи згідно вищеописаних критеріїв, християнин є свідомий своєї участі у братерській любові. Ще папа Павло VI писав, що для вірних мирян політична діяльність – це достойне і вимогливе здійснення християнського обов’язку служити ближнім (пор. Павло VI, Апостольське послання «Octogesima adveniens», 46).

Врешті, вибір згідно моральних принципів – це не «релігійний фундаменталізм», як декому могло б видаватися. Такий вибір зрештою повинні робити не лише християни, але й усі свідомі громадяни. Без моральних принципів вибір стає по суті аморальним, що неодмінно проявиться рано чи пізно. Свого часу Конгрегація віровчення так прокоментувала «вибір по совісті»: «Жити і діяти в політиці згідно із власним сумлінням не означає по-рабському приймати ворожі політиці погляди чи якийсь конфесіоналізм; для християни це означає робити свій конкретний внесок, щоб суспільство, завдяки політичному життю, ставало справедливішим і відповідало гідності людини» (пор. Конгрегація віровчення, «Доктринальна нота стосовно деяких питань участі католиків у політичному житті», 24 листопада 2002 р.).

І на завершення, до вибору належить готуватися і готувати. До цього належить виховувати. Тут власне, між іншим, лежить завдання пастирів, щоб виховувати своїх вірних у руслі тих принципів, які сприятимуть правильному моральному вибору, плоди якого помножували б суспільне благо. Також належить формувати вірних для можливої майбутньої участі у політичному житті, тобто готувати не лише виборців, але і кандидатів. Найкращим є той кандидат, який розглядає свою політичну кар’єру у призмі Євангелія, тобто служіння для примноження спільного блага в рамках моральних принципів. Діяльність такого політика напевно стане запорукою розвитку, прикладом для громадян, а також вагомим вкладом у зменшення зіпсованості політичного життя та політиків.

Джерело: Petro S. Balog