1 травня - довільний спомин святого Йосифа, робітника

А християнство не є чимось чужорідним, нав’язаним чи «доклеєним» до людського буття – воно є самим життям охрещених, серед яких завжди було більше людей праці. Отож 1 травня 1955 року, звертаючись до представників Католицького товариства італійських робітників, Папа Пій ХІІ проголосив це свято, віддаючи його під покровительство святого Йосифа. Відтоді Церква згадує голову Святої Родини двічі на рік: 19 березня – як Обручника Пресвятої Богородиці, й 1 травня – як людину праці.

Святий Йосиф, названий у грецькому тексті Євангелії «tekton», латиною – «faber», вважається столяром або теслею – зрештою, навряд чи в ті часи розрізнення було аж таке глибоке. Він умів працювати руками, він забезпечував свою сім’ю, а отже, від був трудівник, як належить кожному чоловікові.

Сенс святкування першотравня – у тому, щоби звернути увагу всіх людей праці на духовну складову їхнього труду. А також – щоби повчити їх працювати правильно. Бо безконечна робота, без перепочинків, без молитви, без звернення уваги на те, що в житті є широкий горизонт, а не тільки витоптана під ногами земля, немов у запряженого в млинове жорно ослика, – така робота нищить. І можна скільки завгодно проголошувати світських свят і навіть надавати вихідні, які підуть головно на випивання або городи, – які, знову ж таки, є працею, а не відпочинком, – але людина від цього не стає щасливішою.

Сенс праці – в тому, щоб нас освятити. Це не просто засіб для заробітку на існування. Бог створив людину з любові, а жити їй дав в Едемському саду, аби вона порала і доглядала сад Господній (пор. Бут 2,15). То вже потім, після гріхопадіння, перекрученим у житті стало все, також і праця зазнала цієї тіні. А спершу – людина була створена і поставлена працювати, бо праця є способом існування, чимось, що надає життю мету і напрямок, і дана вона була людині для радості.

Джерело: Теологічний інститут святого імені святого Йосифа Більчевського

Зображення: Vatican News