Організатори конгресу підготувала журнал з хронікою подій та витягом усіх свідчень, катехиз, лекцій, майстер-класів та усіляких активностей І Всеукраїнського конгресу сімей.
Моєю першою реакцією, коли я отримав журнал на свій імейл, був скепсис: “Подія піврічної давнини. Це ж неактуально”. Через кілька днів я все ж таки зазирнув усередину і здивувався: сторінка за сторінкою, я ковтав вміст журналу.Спробую коротко і неформально поділитися своїми враженнями щодо конгресу і журналу.
Унікальність цієї події є очевидною. Вперше в історії римо-католицької спільноти України зібралося так багато сімей, сімейних аніматорів, консультантів, педагогів та психологів, священиків та мирян-служителів просімейного руху, щоби обговорити тему сім’ї. В неділю під час меси стало очевидно, що, ймовірно, наш конгрес був найбільшим заходом в Україні, присвяченим питанням сім’ї.
Водночас вдалося підтримувати легку, невимушену, без перебільшення братську атмосферу. І тут потрібно виправити слово “підтримувати”, бо все вдавалося само собою: тут маленькі діти спонтанно вибігли на сцену, бо їхні батьки були ведучими заходу, там сімейна пара організувала танці в проміжках між лекціями, а після урочистих меси та промов на головній сцені у Вінниці молодь знову влаштувала танцюльки, а запалювала їх докторка з педагогіки пані Тереза Андрущишина. Наскільки я не люблю показові масові заходи з бейджиками та роздатковими матеріалами, настільки І Всеукраїнський конгрес не був таким заходом.
Але попри відсутність жорсткого формалізму все було чітко структуровано, насичено програмою, починалося і закінчувалося вчасно, прослідковувалася логіка викладу, продуманість і послідовність.
Протягом 3 днів я жодного разу не нудьгував, тому що постійно змінювалися активності. Судіть самі:
П’ятниця – велика хресна дорога в Шаргороді. Я люблю і поважаю традиційну католицьку духовність, але, відверто кажучи, не є фанатом хресної дороги, особливо публічної, урочистої, довгої за часом. На цей раз хресну дорогу вів отець Роман Лаба, відомий бібліїст і людина, яка багатьох католиків закохала в Боже Слово, Католицьку традицію. Його роздуми були свіжими, щирими, глибоко біблійними. Вони дійсно торкали, не давали просто “відбути номер”. Пізніше багато людей свідчили про цю Хресну дорогу.
Додайте мальовничі краєвиди Шаргорода, прекрасно оздоблену Хресну дорогу і людей, які йшли, молилися, вклякали, свідчили. В журналі є ці свідчення – почитайте. Вони дійсно живі та неймовірні. Саме в часі цієї Хресної дороги я, виходець з Донбасу, без релігійного коріння, доцінив вірність та відвагу стареньких загартованих вірян. І якщо раніше, як міський католик, не сприймав умовної “житомирської та подільської сільської католицької духовності”, тоді я збагнув, що скоро цієї духовності ми, міські, уражені секуляризмом, постмодернізмом та іншими іще не видуманими -ізмами, не побачимо. Частина цих людей, які стискають свої “ружанці” та неслухняними ногами човгають шаргородськими пагорбами, не побачать цієї весни, яка для нас, хоч карантином і коронавірусом, але все ж таки настала.
Субота. День сидіння і слухання. Калейдоскоп лекцій, конференцій, панельних виступів, катехиз, кейсів сімейного та навколо сімейного служіння. І це було знову свіжо, сильно, корисно, ємко та фахово. Висока динаміка та чередування різних форматів подачі інформації залишали мозок відкритим на сприйняття все нового і нового.
Неділя. Урочиста меса з хресною ходою. Це також окрема та особлива за враженнями подія, бо нас було тисячі на головних вулицях і площах Вінниці. І не кількість є показовою, але відчуття належності до чогось більшого, ніж є ти сам, твоя сім’я чи навіть локальна спільнота. Це було відчуття Церкви.
До цих вражень додайте ночівлю у двох сім’ях відповідно у Шаргороді і Вінниці, велику кількість різних контактів, навчання, пережиття, спілкування.
Тому зараз в часі карантину, переглядаючи альбом, повний фото, свідчень і Божого слова, розумієш наскільки непересічною був цей конгрес, наскільки мало з нього виніс, і як би хотілося мати нагоду іще раз досвідчити подію такого змісту, якості та масштабу.
До зустрічі на ІІ Всеукраїнському конгресі сімей. Погортати журнал можна тут: Zhurnal-A4a
Джерело: Родина
Костел святого Марка. Святиня давнього Львова, від якої не залишилося навіть тіні Історія костелу святого Марка у Львові – це понад двісті п’ятдесят років існування. Приблизно стільки ж часу минуло від моменту, коли цей храм було стерто з лиця землі, з львівських вулиць та усунуто із повсякдення львів’ян. Згадану святиню зводили в “золоті” для Речі Посполитої часи, а розбирали в період, коли австрійські чиновники щойно приглядалися до українських теренів й вирішували, що з ними робити і як тут господарювати.
Тарнорудський Ісус з Рожища
Як народилася містичка в костелах Софії в Житомирі та Олександра в Києві (ФОТО)
Чудотворний Ісус Дедеркальський
Історія Церкви в Україні Свідки віри: єпископ Кароль Недзялковський На 7 квітня припадає річниця смерті єпископа Кароля Недзялковського, який був обдарованою особою, професором церковного співу та літургіки, канонічного та державного права, ревним та дбайливим душпастирем Житомирщини та Волині. Схожі новини
