Тома Аквінський (1226-1274), святий, теолог і філософ-схоласт, Вчитель Церкви. Народився на початку 1226 року в Роккасекка, родовому замку біля Аквіно.
Виховувався в бенедиктинців в монастирі Монте-Кассіно, а пізніше вивчав вільні науки в Неаполітанському університеті. Після вступу в домініканський орден був відправлений у Париж і Кельн для проходження новіціяту та вивчення теології. В цей період його наставником був Альберт Великий. У 1252 році повернувся в домініканський монастир св. Якова в Парижі, а чотири роки по тому був призначений на одне із закріплених за домініканцями місць викладача теології в Паризькому університеті.
У період з 1254 по 1256 роки склав коментар до Чотирьох книг сентенцій Петра Ломбардського і склав невеличкий трактат «Про суще і сутність» (De ente et essentia). До паризького періоду відноситься також його незакінчений коментар до знаменитого трактату Боеція Про Трійцю (De Trinitate). Ця невелика робота містить класичний виклад вчення Томи Аквінського про класифікацію, стосунки і методології наук того часу. Крім того, тоді ж він написав твір Про істину (De veritate), що підсумовує підсумки першого з проведених ним в якості викладача теології циклу диспутів.
Тома повернувся до Італії влітку 1259 року і протягом наступних дев'яти років жив у Ананьї, Орвієто, Римі та Вітербо. Велику частину цього часу він провів на посаді радника з богословських питань і «читця» при папській курії. У Орвієто Тома Аквінський зустрівся з Гільомом Мербіке, також домініканцем, і ця зустріч спонукала Гільома на переказ з грецького оригіналу творів Аристотеля, а самого Тому - до створення ряду коментарів, у яких Тома Аквінський намагався роз'яснити найбільш істотні моменти аристотелівської філософії. У цей період він написав свою філософську «суму» - «Суму проти язичників» (Summa contra gentiles), яка, згідно з первісним задумом, повинна була стати теоретичним керівництвом для домініканських місіонерів. Тоді ж він почав писати свій найбільш зрілий і найбільш знаменитий твір - теологічну «суму» - «Суму теології» (Summa theologiae), яка так і залишилася незавершеною (після 6 грудня 1273 року Тома Аквінський вже не мав можливості писати). У цьому монументальному синтезі християнської думки Тома здійснив свій намір «коротко і ясно викласти те, що відноситься до священного вчення... до виховання початківців», ретельно розглянувши питання, що стосуються «Бога, шляхи розумних істот до Бога і Христа, який, за Своєю Людяністю, є нашим шляхом до Бога». До цього ж періоду відноситься й написаний в жанрі quaestiones disputatae (спірних питань) твір «Про могутність Бога» (De potentia Dei).
В кінці 1268 року Тома Аквінський був викликаний до Парижа для участі в полеміці проти новітньої форми аристотелізму - латинського аверроїзму. До 1272 року належить написаний у різкій полемічній формі трактат «Про єдність інтелекту проти аверроїстів» (De unitate intellectus contra Averroistas). У тому ж році його відкликали в Італію для заснування нової школи домініканців у Неаполі. Тут він працював над компендієм теології, що залишився незавершеним.
Тома Аквінський помер 7 березня 1274 року в цистерціанському монастирі в Фоссанова на шляху в Ліон, куди він був запрошений папою Григорієм X в якості консультанта Ліонського собору. 11 квітня 1567 року він був проголошений Вчителем Церкви. День пам'яті святого в Західній церкві 28 січня.
Інформація зі сторінки bpc.org.ua
Виховувався в бенедиктинців в монастирі Монте-Кассіно, а пізніше вивчав вільні науки в Неаполітанському університеті. Після вступу в домініканський орден був відправлений у Париж і Кельн для проходження новіціяту та вивчення теології. В цей період його наставником був Альберт Великий. У 1252 році повернувся в домініканський монастир св. Якова в Парижі, а чотири роки по тому був призначений на одне із закріплених за домініканцями місць викладача теології в Паризькому університеті.
У період з 1254 по 1256 роки склав коментар до Чотирьох книг сентенцій Петра Ломбардського і склав невеличкий трактат «Про суще і сутність» (De ente et essentia). До паризького періоду відноситься також його незакінчений коментар до знаменитого трактату Боеція Про Трійцю (De Trinitate). Ця невелика робота містить класичний виклад вчення Томи Аквінського про класифікацію, стосунки і методології наук того часу. Крім того, тоді ж він написав твір Про істину (De veritate), що підсумовує підсумки першого з проведених ним в якості викладача теології циклу диспутів.
Тома повернувся до Італії влітку 1259 року і протягом наступних дев'яти років жив у Ананьї, Орвієто, Римі та Вітербо. Велику частину цього часу він провів на посаді радника з богословських питань і «читця» при папській курії. У Орвієто Тома Аквінський зустрівся з Гільомом Мербіке, також домініканцем, і ця зустріч спонукала Гільома на переказ з грецького оригіналу творів Аристотеля, а самого Тому - до створення ряду коментарів, у яких Тома Аквінський намагався роз'яснити найбільш істотні моменти аристотелівської філософії. У цей період він написав свою філософську «суму» - «Суму проти язичників» (Summa contra gentiles), яка, згідно з первісним задумом, повинна була стати теоретичним керівництвом для домініканських місіонерів. Тоді ж він почав писати свій найбільш зрілий і найбільш знаменитий твір - теологічну «суму» - «Суму теології» (Summa theologiae), яка так і залишилася незавершеною (після 6 грудня 1273 року Тома Аквінський вже не мав можливості писати). У цьому монументальному синтезі християнської думки Тома здійснив свій намір «коротко і ясно викласти те, що відноситься до священного вчення... до виховання початківців», ретельно розглянувши питання, що стосуються «Бога, шляхи розумних істот до Бога і Христа, який, за Своєю Людяністю, є нашим шляхом до Бога». До цього ж періоду відноситься й написаний в жанрі quaestiones disputatae (спірних питань) твір «Про могутність Бога» (De potentia Dei).
В кінці 1268 року Тома Аквінський був викликаний до Парижа для участі в полеміці проти новітньої форми аристотелізму - латинського аверроїзму. До 1272 року належить написаний у різкій полемічній формі трактат «Про єдність інтелекту проти аверроїстів» (De unitate intellectus contra Averroistas). У тому ж році його відкликали в Італію для заснування нової школи домініканців у Неаполі. Тут він працював над компендієм теології, що залишився незавершеним.
Тома Аквінський помер 7 березня 1274 року в цистерціанському монастирі в Фоссанова на шляху в Ліон, куди він був запрошений папою Григорієм X в якості консультанта Ліонського собору. 11 квітня 1567 року він був проголошений Вчителем Церкви. День пам'яті святого в Західній церкві 28 січня.
Інформація зі сторінки bpc.org.ua