Приймати християн іншої традиції означає приймати спосіб, у який Бог прийшов у їхнє життя. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 22 січня 2020 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогоднішнє повчання суголосне з Тижнем молитви за єдність християн. Цьогорічна тема гостинності сягає корінням досвіду спільнот Мальти й Гозо, про які йдеться в уривку з книги Діянь апостолів. Там згадано гостинність, яку мешканці Мальти виявили до святого Павла та його супутників, що потрапили в кораблетрощу. Саме цей епізод я згадував на загальній аудієнції два тижні тому.

Тож почнімо з драматичного досвіду цієї кораблетрощі. Корабель, на якому подорожує святий Павло, команда віддала на волю морської стихії. Чотирнадцять днів їх носило морем; не було видно ні сонця, ні зірок, і мандрівники почувалися дезорієнтованими, загубленими. Розбурхане море повсякчас било хвилями об корабель під їхніми ногами, і подорожні боялися, що він не витримає цієї сили. Їхні голови продув вітер і вимочив дощ. Сила штормового моря була дуже велика й цілковито байдужа до доль понад 260 мореплавців!

Але Павло, який знав, що це не кінець, почав говорити. Віра підказала йому, що його життя перебуває в руках Бога, Який воскресив Ісуса з мертвих і покликав Павла нести Євангеліє аж до краю землі. Його віра також підказала, що Господь – це дбайливий Отець, як відкрив Ісус. Тож апостол звернувся до супутників і, натхнений вірою, возвістив їм, що Бог не дозволить, аби й волосина впала з їхніх голів.

Це передбачення сповнилося, коли корабель пригойдався до до берегів Мальти і всі пасажири безпечно опинилися на суші. Там вони пережили щось нове: після брутальної сили розбурханого моря відчули «неабияку людяність» мешканців острова. Ці люди, чужі мандрівникам, подбали про їхні потреби. Вони розпалили вогонь, аби подорожні могли зігрітися, дали їм схованку від дощу та їжу. І нехай остров’яни ще не отримали благої Христової новини, вони через конкретні вчинки доброти виявили любов Бога. Спонтанна гостинність і прояви піклування щось промовляють про Божу любов. Гостинність мальтійців була винагороджена чудесами зцілення, які Бог через Павла вчинив на острові. Як люд Мальти став знаком Божого Провидіння для апостола, так і він сам став свідком милосердної любові Бога до остров’ян.

Дорогі мої, гостинність важлива; це також важлива екуменічна чеснота. Насамперед вона означає визнання, що інші християни – це справді наші брати і сестри у Христі. Ми – брати. Хтось, може, скаже: «Але ж це – протестанти, а це – православні…» Так, але ми – брати у Христі. Це не акт односторонньої щедрості, бо, приймаючи інших християн, ми приймаємо їх як дар, нам даний. Як і мальтійці – ці добрі мальтійці! – ми здобуваємо нагороду, бо отримуємо те, що Святий Дух посіяв у наших братах і сестрах. Це стає для даром і для нас, бо Святий Дух скрізь сіє благодать. Приймати християн іншої традиції означає насамперед виявляти любов Бога до них, бо вони – діти Божі, наші брати; а ще це означає приймати спосіб, у який Бог прийшов у їхнє життя. Екуменічна гостинність вимагає готовності слухати інших, звертаючи увагу на їхні особисті історії віри й історію їхньої спільноти, спільноти віри з іншою традицією, відмінною від нашої. Екуменічна гостинність передбачає бажання пізнати досвід, який інші християни здобули від Бога, і сподівання отримати духовні дари, які з нього випливають. І це благодать, відкриття цього – благодать. Я думаю про давнину, про минуле, наприклад, моєї країни. Коли там з’явилися євангелічні місіонери, невелика група католиків була налаштована палити їхні намети. Але так не можна! Це не по-християнськи. Ми – брати, ми всі брати; усім нам необхідно виявляти гостинність одне до одного.

Згадане сьогодні море, де зазнали біди Павло та його супутники, знову стає небезпечним місцем для життя інших мандрівників. Чоловіки й жінки-мігранти по всьому світу вирушають у ризиковані подорожі, аби уникнути насильства, уникнути війни, уникнути бідності. Як Павло та його товариші, вони відчувають байдужість, навіть ворожість пустель, річок, морів… Як же часто все це заважає їм прибитися до суші. Та, на жаль, іноді вони стикаються з іще гіршою ворожістю – людською. Їх використовують як товар у злочинній работоргівлі, і це – сьогодні! Деякі можновладці трактують їх як загрозу, і це – сьогодні! Іноді таке непривітне ставлення, наче морська хвиля, відкидає людей від берега – назад до бідності чи небезпеки, від якої вони втекли.

Ми, християни, маємо працювати разом, аби передати мігрантам любов Бога, яку явив Ісус Христос. Ми можемо й маємо свідчити, що є не тільки ворожість і байдужість, що кожна людина коштовна в очах Бога, що Він любить кожну особу. Розділення, які досі є між нами, заважають уповні стати знаком любові Бога. Спільні зусилля заради екуменічної гостинності, особливо щодо тих, чиє життя найвразливіше, зроблять нас, християн – протестантів, православних, католиків, усіх – кращими людьми, кращими учнями й дедалі об’єднанішим Христовим людом, наближаючи до тієї єдності, яка є для нас Божою волею.

Франциск, Папа
Ватикан, зала Павла VI
22 січня 2020

Переклад КМЦ за vatican.va