14 листопада Церква згадує святого Лаврентія Дублінського, єпископа

У 10 років хлопчика послали до двору короля Ірландії, дружиною якого була Лаврентієва сестра, проте через декілька років віддали на виховання в Глендалохський монастир. Є версія, що зробили це, аби юнак спокутував провини свого батька перед королем, але він, пізнавши християнство та скуштувавши тиші й молитви, уже не захотів повертатися. 1151 року став ченцем, а через три роки – абатом. Через молодість зазнавав заздрощів з боку братів, проте не знеохочувався в справах милосердя, допомагав вбогим із монастирських і батьківських статків, розбудував монастир і долучався до будування церков.

1161 року Лаврентій, висвячений на єпископа Дубліна, став першим тамтешнім пастирем, народженим у цьому краї. Хоча йому довелося покинути тишу монастиря, не нарікав, обов’язки виконував із любов’ю, надалі практикував аскетичне життя й молитву, піклувався про вбогих (щоденно гостив у себе 30-60 нужденних), а під вбранням єпископа носив волосяницю. Запроваджував церковні реформи, зробив зі світських катедральних каноніків регулярних і перебував у їхній спільноті. У період англосаксонського завоювання (1169–1171) закликав до миру, був посередником між Англією й Ірландією, особисто звертався до короля Генріха ІІ й допомагав голодним під час облоги міста. 1179 року взяв участь у Третьому Латеранському Соборі й отримав функції папського легата Ірландії.

Помер у нормандському монастирі регулярних каноніків. Канонізований 1225 року.

Зображають святого в єпископському вбранні. Атрибути – кошик із хлібом, сувій, пасторал.

Покровитель Дубліна.