Історія хлопця-привида

У 80-х рр. Мартін був типовим активним хлопчиком з Південної Африки. У віці 12 років він захворів: спочатку втратив здатність рухати кінцівками, потім бачити і, нарешті, розмовляти.

Це дуже здивувало лікарів. Його батькам, Родні та Джоан Пісторіус, вони сказали, що хлопчик – «овоч», і найкраще, що вони можуть зробити для дитини, – це відвезти її додому і чекати смерті. Але хлопець боровся за життя.

У своїй книзі «Хлопчик-привид» Мартін розповідає, що хоча спочатку був без свідомості, проте після двох років почав прокидатися. Згодом став усвідомлювати, що відбувається навколо нього.

Батько Мартіна весь цей час доглядав за сином. Він щодня вставав о п’ятій ранку, щоб підготувати Мартіна до дня у спеціальному центрі догляду.

Мартін також пам’ятає, коли мама втратила надію на його одужання. Вона дивилася на сина і, думаючи, що він не чує її, сказала: «Сподіваюся, ти помреш».

«Я усвідомлював усе, як і будь-яка нормальна людина. Всі настільки звикли до мене, наче мене там немає, що навіть не помічали, коли я з’явився знову. Мене вразила сувора реальність, що я проведу решту свого життя на самоті».

Його мозок був активним, але організм не реагував. Спочатку Мартін думав, що він ув’язнений і залишиться таким до кінця життя.

«Ти ні про що не думаєш», – каже Мартін. – Просто існуєш. Це дуже темне місце, де опиняєшся, тому що в певному сенсі дозволяєш собі зникнути. Мій розум був захоплений непотрібним тілом, руки і ноги не були моїми, а мій голос німий. Я не міг видати жодного звуку, щоб хтось взнав, що я знову тут. Я був невидимий –хлопчик-привид».

Врешті-решт тіло Мартіна почало реагувати на сигнали мозку. Хлопчик навчився спілкуватися за допомогою комп’ютера і подолати обмеження.

У 2008 р. він познайомився з коханням свого життя та майбутньою дружиною Джоаною та емігрував до Великобританії. У 2010 р. заснував власну компанію.

Зараз, у віці 39 років, він веде цілком нормальне життя в Харлоу, Англія.

Переклад КМЦ з польської Gosc.