Праця та відпочинок

“Сам Бог побажав явити власну творчу діяльність у формі праці та відпочинку, тож людині треба наслідувати Бога і в тому, і в іншому.”[1]

Цими словами Папа Йоан Павло II відсилає нас до акту Творіння, до першого “Євангелія праці”.[2] Священний автор, описавши, як протягом шести днів Бог дав існування небесам, землі та всьому, що на ній, завершує: Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був. І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що, творячи, зробив був.[3]

Відтоді людям довірено доповнити божественне діло створення своєю власною працею[4], не забуваючи, що вони самі є творінням - плодом Божої любові, покликаним до остаточного єднання з Ним. Освячений Богом відпочинок сьомого дня набуває глибокого людського сенсу — не лише природна потреба, але час, належний до пізнання Бога як Творця і Господа усього творіння та очікування остаточного відпочинку й радості Воскресіння.

Життя під тиском безперервної роботи без часу на звернення до джерела, з якого усе походить і до чого як до кінцевої мети прямує, може примусити людей “забути, що Бог є нашим Творцем, від кого усе залежить”[5] і до кого все спрямовано.

Робити все задля Божої слави у цілісності життя - значить мати у житті міцну основу, надприродний сенс і мету. Це значить - під час праці мати відпочинок у нашому Богосинівстві, а наш відпочинок перетворювати на служіння Богові та ближнім.

“У Справі усе набуває значення святості: праця і відпочинок, побожне життя і радощі життя у спільноті, щастя і біль. Одним словом, кожна мить нашого життя містить у собі можливість для освячення: ми повинні любити та сповнювати Божу волю в усьому.”[6]

1] Йоан Павло II, Енцикліка Laborem exercens (14 вересня 1981), 25
[2] Там же.
[3] Вих 2:1-3
[4] Катехизм Католицької Церкви, 307
[5] Йоан Павло II, Апостольське послання Dies Domini (31 травня 1998), 65
[6] Хосемарія Ескріва, Наодинці з Богом, 29

Джерело: Opus Dei