Важкі питання. Як Церква ставиться до психотерапії і психологів?

 В Європі і в США, а також і в інших частинах світу психологія (що розуміється як систематичне вивчення людської психіки, яка підтримується теорією) у багатьох аспектах взяла на себе функцію релігії. Для багатьох людей психологія стала світоглядом, нормою і орієнтиром для формування особистих поглядів і соціальних оцінок. Тим самим психологія набула етико-релігійного виміру, пропонуючи сучасній людині - індивідуалісту, позбавленого свого коріння, - методи та ідеї, які повинні допомогти їй навести лад в собі і впорядкувати відносини з навколишнім світом. У цьому сенсі з християнської точки зору можна позитивно поставитися до всього, що допомагає людині стати людиною.

З іншого боку, психологія як така не в змозі осягнути людини у всій її цілісності, враховуючи, що вона є Божим створінням, відкритим до інших людей. Далеко не всі течії в психології сумісні з богословсько-біблійним розумінням людини і мети її життя.

Протягом довгого часу взаємини між християнською вірою і богослов'ям з одного боку і академічної психологією - з іншого - були охарактеризовані недовірою і навіть взаємним засудженням. Це багато в чому пояснюється радикальним конфліктом, який в 19 столітті виник між Церквою і психологією. Для Церкви особливо нелегко було прийняти глибинну психологію, яка на початку свого розвитку ґрунтувалася на позитивістських і механістичних концепціях людини, типових для академічної медицини тієї епохи. Адже перше людина розглядалася як істота, по суті, вільна в своєму виборі добра і зла, в той час як психоаналіз розглядав людину як в'язня її минулого, обумовленого підсвідомими сексуальними і агресивними імпульсами. Крім того, Фрейд вважав, що релігія виникла як спроба знайти відповідь на початкову провину, яка витікає від вбивства батька дітьми. Він розглядав релігійні звичаї та обряди, а також молитву як прояв обсессивного неврозу, який задовольняє пригнічені потреби.

До цього дня в стосунках між богослов'ям і психологією можна спостерігати взаємні антипатію і ворожість. Громадська думка часто вважає Церкву і психоаналіз непримиренними ворогами. Разом з тим можна помітити і взаємний інтерес. Зростаюча кількість духовних наставників і педагогів в церковних інституціях проходять підготовку також в області психології і психотерапії, чимало священиків і ченців стають професійними психотерапевтами. Прикладом тому можуть послужити інститути психології в Папських університетах, центри психологічної допомоги, існуючі при церковних організаціях, зокрема, для супроводу сімей та молоді в пошуках покликання.

Насправді в центрі психології, як і християнської віри, стоїть людина, яка вірить, сподівається і любить, людська особистість з її інтелектуальними, духовними і психічними можливостями і обмеженнями, яка слідує за Ісусом Христом, її покликання - спілкування з Богом - не може реалізуватися без її відповідальності і здатності приймати рішення. Бог діє, поважаючи свободу людини і допомагаючи їй найкращим чином використовувати цю свободу, і людина використовує той простір свободи, який вона має у своєму розпорядженні, щоб все більше відкриватися дії Божої благодаті. Якщо методами психології людині можна допомогти досягти більшого простору свободи і більшої готовності слідувати за Ісусом, то християнська віра може дивитися на неї тільки позитивно. В процесі зростання людської особистості християнина психологія і психотерапія можуть стати одним із значущих чинників, наприклад, в галузі сімейних відносин, відносин в парафії та громаді, в сфері праці.

Про необхідність діалогу між християнською вірою і психологією згадується в навчанні Другого Ватиканського собору, який визнав законну автономію наук: «В пастирському піклуванні слід в достатній мірі визнавати і застосовувати не тільки богословські принципи, а й відкриття світських наук, перш за все психології і соціології, щоб і віруючі могли прийти до більш чистої і зрілої віри»(Gaudium et spes 62). Ця рекомендація знаходить своє застосування, наприклад, в психологічній діагностиці при прийомі кандидатів в семінарії і монастирі.

До проблем сьогоднішньої людини - таких як внутрішня пустота і дезорієнтація, страх перед постійними відносинами, що поєднується з пошуком стабільності і емоційної надійності, - в більшості випадків недостатньо підходити тільки з точки зору духовного супроводу. У пастирській практиці все частіше доводиться вдаватися до знань в області психології. Методи і цілі психології та психотерапії допомагають сформувати більш об'єктивний погляд на мотивацію тих чи інших рішень, яка часто не може вийти на поверхню інакше. Психологія допомагає також краще зрозуміти, що саме перешкоджає коректним відносинам з самими собою або з іншими, і звільнитися від цих перешкод. Велику допомогу психотерапія надає подружнім парам, що переживають кризу. Важливим сектором взаємодії психології і духовного наставництва є також феномен змішування релігійного досвіду з особливостями психіки людини, що часто відбувається, наприклад, під час духовних вправ. Компульсивна особистість потребує іншого духовного наставництва ніж особистість істерична або маніакальна. Пастирі і духівники повинні мати це на увазі.

Психологія, яка правильно оцінює свої можливості і обмеження, може зробити більш справжніми мотиви, які спонукають людину шукати Бога. У цьому сенсі наміри психотерапії можуть бути цілком співзвуччі з пастирським завданням. Психологія, яка розглядає релігійний досвід як невід'ємну частину людини, а не як щось нерозумне і божевільне, допомагає віруючому зростати в зрілій віри і в відповідальності за свій вибір.

Сказане вище стосується тих психологічних шкіл, які засновані на християнській антропології. Тільки в цьому випадку вони можуть зробити благотворний вплив на духовне життя. Однак, як говорив святий Йоан Павло II (у промові до Трибуналу Римської Роти 6 лютого 1987 року) більшість сучасних течій в психології суперечать християнському баченню людини. Ці течії не завжди легко розпізнати. Аналізуючи спосіб постановки проблеми і вибір методів, можна визначити, на які цінності орієнтована та чи інша течія. Християнське бачення завжди має на увазі відмінність між злом і добром, а також шкалу цінностей - не завжди чітко сформульовану, але обіцяну психологом або психотерапевтом. По суті, ця шкала цінностей повинна відповідати на питання: що допомагає людині, в тій мірі, в якій я розглядаю її християнином, бути і ставати ще більше християнином? У цій перспективі багато тверджень психології нехтують цілісним благом людини, яке передбачає трансцендентний вимір.

Християни покликані «бути людьми для інших». Це можна зрозуміти тільки в світлі наслідування Христа, Його служіння бідним і знедоленим, Його укоріненню в Бога. Втілення становить суть християнської віри, яка формує людей «для Бога і для інших» в наслідуванні Ісуса, Сина Божого, Людини-для-інших у найвищій степені.

Це покликання реалізується не тільки за допомогою релігійної діяльності у вузькому сенсі, а й через повсякденне життя, засноване на діяльних, глибоких відносинах з Богом. В основі слів і прикладу Ісуса Христа лежить любов до Бога і любов до ближнього, тісно пов'язані між собою. Якщо я по-справжньому вислуховую людей, якщо прощаю всім серцем образу, дбаю про хворого родича з нестерпним характером, якщо служу бідним, - то з християнської точки зору в основі моїх вчинків лежить не тільки підсвідомість, і все це не погіршує «якість життя», всупереч твердженням деяких шкіл, - якраз навпаки.

Благодать Бога не діє незалежно від нас, але вона діє через людську реальність, в тому числі через її психіку в усій її складності і в усіх її підсвідомих рухах. Благодать удосконалює природу людини. Якщо поєднувати цілі психології - зрозуміти і зменшити внутрішні і зовнішні конфлікти - з християнським баченням людини, це допоможе досягти духовної зрілості і здатності любити ближнього.

Завдяки психології ми можемо зрозуміти, що свобода людини має свої межі не тільки в гріху або в психічних захворюваннях, але і в підсвідомих або напівсвідомих рухах. Ці межі людської свободи відкривають нам, що ніяких зусиль не достатньо, щоб досягти того, чого людина хоче по-справжньому. Між нормальністю і патологією з одного боку і чеснотою і гріхом - з іншого, існує величезна «сіра зона» вчинків і мотивувань, в яких підсвідомість і різні психологічні проблеми відіграють не останню роль.

Джерело - Католицький оглядач з посиланням на Радіо Ватикану

По темі:
Важкі питання. Впевненість в недійсності шлюбу: чи можна причащатися?
Важкі питання. Чому мирянин може хрестити, але не може сповідати?
Важкі питання. Як Католицька Церква ставиться до піонерів і комсомольців?