Кардинал Кох: кров мучеників об’єднує всіх християн

Про це повідомляє Vatican News.

«Чверть століття тому Папа Йоан Павло ІІ опублікував свою промовисту енцикліку про екуменічне заанґажування “Ut unum sint”. Тодішній кардинал Йозеф Рацінґер, висловлюючи свою вдячність, зауважив, що Папі вдалося в цьому документі “з усією силою свого екуменічного запалу” розбудити “в сумлінні Церкви” необхідність пошуку єдності охрещених (…) Енциклікою “Ut unum sint” Папа мав намір заохотити вірних прийняти заклик до єдності християн, рішуче висловлений ІІ Ватиканським Собором», – цими словами розпочинається стаття кардинала Курта Коха, Президента Папської Ради сприяння єдності християн, “Екуменізм мучеників”, що була опублікована 17 січня 2020 року у щоденній ватиканській газеті “L’Osservatore Romano” в контексті наближення 25-річчя енцикліки святого Папи Йоана Павла ІІ “Ut unum sint”.

Як пише автор статті, по 30-х роках після завершення Собору, Йоан Павло II звернув особливу увагу на явище, яке, на його думку, надавало нової сили прагненню єдності, висловленому Отцями Собору, і яке поставило Церкву перед її обов’язком прийняти та впровадити в життя вимоги Собору. Мова йде про явище “сміливого свідчення багатьох мучеників нашого століття”, приналежних до різних Церков та Церковних Спільнот, що не перебуває в повній єдності з Католицькою Церквою. У цьому феномені Папа побачив “найвизначніший доказ того, що будь-який елемент поділу може бути подоланий і переможений у цілковитому даруванні себе справі Євангелія” (“Ut unum sint”, н. 1).

Спільні мученики

В своїй енцикліці Йоан Павло ІІ пригадує про болючий факт кінця другого тисячоліття християнства, що проявляється в тому, що Церква знову стає “Церквою мучеників” у безпрецедентному масштабі. І справді, сьогодні мучеників є значно більше, ніж під час переслідування християн у перших століття нашої ери. 80% осіб, які сьогодні зазнають переслідування за свою віру, – це християни. Християнська віра – це найбільш переслідувана релігія у сучасному світі. Ця сумна правда пригадує нам про те, що Церква завжди є Церквою мучеництва, де хрещення в ім’я Триєдиного Бога радикалізується в хрещенні кров’ю. Оскільки мученики є центральним явищем Церкви, то мучеництво – це фундаментальний досвід християнства та належить до природи і місії Церкви вже від її початків.

Екуменізм мучеників

Для Йоана Павла ІІ дуже важливим було визнання того, що всі Церкви та Церковні Спільноти мають своїх мучеників. Сьогодні християн не переслідують через їхню приналежність до однієї із Церков чи Церковних Спільнот, але з причини того, що вони є християнами. Мучеництво – це екуменічний рух, тому потрібно говорити про екуменізм мучеників. І, незважаючи на свою драматичність, мучеництво містить у собі послання надії, згідно із яким «у теоцентричному баченні ми, християни, вже маємо спільний мартирологіон», який показує, «як, на найглибшому рівні, Бог підтримує серед охрещених спільність у найвищій вимозі віри, що виявляється в жертві життя» (“Ut unum sint”, н. 84).

На переконання кардинала Коха, в екуменізмі мучеників Йоан Павло ІІ вбачає фундаментальну єдність між християнами і надіється, що мученики з неба допоможуть нам, християнам, віднайти повну єдність. В той час, як ми на землі є ще розділені, перебуваємо у недосконалій єдності, мученики у небесній славі живуть в уже повній і звершеній єдності. Кров, яку мученики пролляли за Христа, нас не розділяє, але, навпаки, об’єднує; вона, як вважали ранні християни і як підсумував Тертуліан, є насінням нових християн. Тому, також і ми сьогодні можемо жити цією надією, що кров наших численних мучеників сьогодення стане зернами повної єдності Христового Тіла, Божої Церкви, яка сьогодні пошматована багатьма поділами. «Можемо бути певними, що страждання так численних християн творить дедалі міцнішу єдність, ніж відмінності, які ще досі розділяють Церкви і що у крові мучеників ми вже стаємо одним», – підкреслив Президент Папської Ради сприяння єдності християн.

Екуменічний вимір мучеництва

Як зазначив кардинал Кох, важливе богословське значення має той факт, що сьогодні Церква визнає християнських мучеників інших церковних спільнот, зокрема, беручи до уваги те, що протягом історії панувала протилежна практика. У минулому лише християнин, який своїм життям засвідчив незмінну правду про Христа, був визнаний мучеником. Раніше не можна було припустити, що таке сильне поєднання з Христовою істиною могло би існувати поза Католицькою Церквою. І як наслідок, не визнавалося мучеництва за Христа в інших християнських громадах. Вже в ранніх часах християнства мучениками були визнані лише свідки віри Католицької Церкви, в той час, як жертва життя в єретичних громадах вважалася позбавленою цінності.

Тлумачення мучеництва ще більше звузилось через подальші поділи в Церкві. У той час як християни різних Церков віддавали своє життя як дар, виявляючи вірність конфесії до якої належали, релігійну якість мучеництва визнавалося лише за свідків віри, приналежними до власної громади, відмовляючи у визнанні мученицької смерті за Христа християнам з інших християнських громад. До дедалі більшої конфесіоналізації поняття мучеництва дійшли з причин релігійних і конфесійних протистоянь та воєн ХV-ХVI століть, коли християни вбивали один одного і визнавали мучениками лише тих, які належали до їхньої конфесії.

Визнання мучеників інших конфесій

Дякуючи, зокрема, ІІ Ватиканському Соборові це було подолано і християни, приналежні до різних Церков та Церковних Спільнот, хоча й ще не перебувають у повній єдності, подолали конфесійне трактування мучеництва, дійшовши до визнання мучеників, які належать до інших християнських конфесій. Одним із документів, який кардинал Кох цитує у своїй статті, є соборовий декрет про екуменізм “Unitatis redintegratio”, що вказав на базовий елемент, що об’єднує всіх християн – Святе Таїнство Хрещення, пригадуючи, що завдяки цьому Святому Таїнству християни інших Церков та Церковних Спільнот перебувають у певній єдності з Католицькою Церквою, хоча й не у повній, не у досконалій.

На цьому соборовому фундаменті Папа Павло VI, ще під час Собору, підтвердив екуменічне бачення мучеництва, зарахувавши до лику святих мучеників Уганди, віддаючи шану також й англіканцям, які пережили такі ж самі страждання. Для Йоана Павла ІІ аспект визнання мучеництва був дуже важливим і він намагався вказати на екуменічний вимір мучеництва, що, зокрема, показують святкування Ювілею 2000-ліття: в рамках святкових заходів Папа, в присутності високих представників різних Церков та Церковних Спільнот, вшанував пам’ять мучеників XX століття і заслухав різні свідчення віри, в тому числі і православного митрополита Серафіма, протестантського пастора Павла Шнайдера та католицького священика Максиміліяна Кольбе. Це святкування дозволило досвідчити у вірі глибоке сопричастя, яке об’єднує християн різних конфесій, незважаючи на розбіжності та перешкоди, що досі існують. Насправді, під час спільних переслідувань – особливо у нацистських концтаборах та комуністичних гулагах – християни та церковні громади зросли разом, виявили своє єдність у вірі та заклали екуменічну дружбу.

Екуменічне бачення мучеництва

Як зазначив Президент Папської Ради сприяння єдності християн, в екуменізмі мучеників вбачаємо найглибшу основу екуменічних зусиль на користь єдності Церкви. Екуменічне бачення мучеництва було поглиблене наступниками Йоана Павла ІІ. Папа Бенедикт XVI, зокрема, звернув увагу на христологічний вимір мучеництва, адже сила для того, аби прийняти мучеництво, народжується у найтіснішому і найглибшому єднанні з Христом. На його переконання, мученицька смерть не є результатом людських зусиль, але відповіддю людини на ініціативу і на покликання самого Бога, вона є даром благодаті, що вчиняє здатним віддати своє життя задля любові до Христа і до Церкви. Може здатись, що насильство, тоталітаризм, переслідування, сліпа жорстокість є сильнішими, адже відбирають голос у свідків віри, які по-людськи виглядають переможеними, але Воскреслий Ісус освітлює їхнє свідчення, вказуючи на силу любові, яка кидає виклик і перемагає смерть. Мучеництво у своєму екуменічному вимірі є справді найвищим свідченням любов.

Також і Папа Франциск багато разів наголошував на екуменізмі мучеників, називаючи його “екуменізмом крові”. Сьогодні християни переслідувані за те, що вони християни: для тих, хто переслідує християн, приналежність до різних конфесій не має значення, для них ми всі є одним – християнами. Екуменізм крові ставить перед нами великий виклик, який Папа Франциск висловлює запитанням: «Якщо ворог єднає нас у смерті, то хто ми такі, щоб розділяти нас у житті?» Повинно бути соромно, що ті, які нас переслідують мають краще бачення екуменізму ніж ми.

Мученики за єдність християн

На закінчення своєї статті кардинал Курт Кох, Президент Папської Ради сприяння єдності християн, підкреслює, що в екуменізмі мучеників слід виокремити тих мучеників, які свідомі віддали своє життя за єдність християн. Кардинал окремо вказав на постать та плідне життя Макса Йозефа Мецґера, священника архидієцезії Фрайбурга, який, за прикладом Христа, пішов на смерть, аби об’єднати Божих дітей.

Зрозуміло, що страждання такої великої кількості християн у сучасному світі є спільним християнським досвідом, а тому екуменізм мучеників та крові є найбільш переконливим знаком сьогоднішнього екуменізму. У ньому ми знаходимо важливу екуменічну спадщину папи Йоана Павла ІІ, який був переконаний, що служіння, доручене наступнику Петра, – це служіння єдності, що здійснюється, зокрема, в екуменічному полі.

Папа Йоан Павло ІІ жив надією на те, що після першого тисячоліття християнської історії, коли Церква була неподіленою, і після другого тисячоліття, часу глибоких поділів Божого Тіла як на Сході, так і на Заході, у третьому тисячолітті буде відновлено втрачену єдність християн. «Це завдання, перед яким ми все ще стоїмо сьогодні. Річниця далекоглядної енцикліки папи Йоана Павла ІІ, опублікованої двадцять п’ять років тому, є чудовою нагодою знову усвідомити цей виклик і з запалом його прийняти, з відновленою надією на єдність усіх охрищених, що вже дарована нам в екуменізмі мучеників», – закінчив статтю кардинал Курт Кох, Президент Папської Ради сприяння єдності християн.