Улюблена людина не рятує нас ні від чого: вона і не повинна рятувати

Вони сподіваються, що партнер заповнить порожнечу їхнього життя. Яка груба помилка!

Коли ми вибираємо собі пару, покладаючи на неї подібні надії, зрештою, ми не можемо уникнути ненависті до людини, яка не виправдала наші очікування.

А потім? Потім ми шукаємо наступного партнера, а за ним іншого, потім ще й ще… Або вирішуємо провести залишок життя на самоті, скаржачись на жорстоку долю.

Щоб цього уникнути, слід розібратися з власним життям, не очікуючи, що хтось це зробить за нас.

Рекомендується також не намагатися розібратися в чужому житті, а знайти людину, з якою можна було б працювати над спільним проектом, добре проводити час, розважатися, розвиватися, але не упорядковувати своє життя і не шукати ліків від нудьги.

Думка про те, що любов нас врятує, вирішить усі наші проблеми і подарує стан щастя і впевненості, здатна привести лише до того, що ми потрапимо в полон ілюзій і зведемо нанівець справжню перетворюючу силу любові.

Відносини, що розглядаються з реальної, а не з ідеальної точки зору, відкривають нам очі на багато сторін дійсності. І немає нічого більш приголомшливого, ніж відчувати своє перетворення поруч із коханою людиною.

Замість шукати у відносинах притулок, нам варто дозволити розбудити в собі ту частину, яка досі дрімала і якій ми не давали себе проявити: здатність рухатися вперед із чітким уявленням напряму руху, а отже, змінюватись та розвиватися.

Щоб союз люблячих людей процвітав, необхідно поглянути на нього з іншого боку: як на низку можливостей розширити свою свідомість, відкрити незнайомі істини та стати особистістю у сенсі цього слова.

Перетворившись на повноцінну дорослу людину, яка не потребує іншого для виживання, я, безсумнівно, зустріну іншу таку ж особу, з якою я поділюся тим, що в мене є, а вона — тим, що є в неї.

Насправді, в цьому є сенс стосунків у парі: це не порятунок, а «зустріч». Або краще сказати «зустрічі».

Мене з тобою.

Тебе зі мною.

Мене зі мною.

Тебе з тобою.

Нас зі світом.

Слід розвінчати міф про те, що якщо дві людини люблять одна одну, вони мають дотримуватися однієї думки. Це не так, любити іншу людину не означає думати так само, як вона, або ставити її понад саму себе. Сенс – у взаємній повазі. Головне – «любити з відкритими очима».

Якщо в нас це вийде, стане не так складно дійти спільного знаменника, тому що ми вже досягли найважливішої домовленості: я приймаю тебе таким, який ти є, ти приймаєш мене.

Це взаємне прийняття звільняє нас від пут, дає відчуття свободи, дозволяє дати волю почуттям. Як тільки життєві цінності нашого партнера набувають значення і для нас, ми вже можемо перейнятися повагою до його способу життя.

Кожна людина — це цілий світ, і любити — отже, бути здатною прийняти іншого разом із її системою цінностей, рисами характеру, звичками, дивностями… не намагаючись змінити.

А це праця. Тяжка …

Праця, в якій може не виявитися помічників, так як прийняття іншого починається з прийняття самого себе.

Хорхе Букай

Джерело: Домашня Церква