Чотири ознаки духовної смерті

Він живий чи мертвий? Це важливе питання, чи не так? Як я можу визначити, живий хтось чи мертвий? Є відомі ознаки: ми можемо перевірити, чи хтось дихає, перевірити пульс чи послухати серцебиття. Ми говоримо про фізичне життя чи смерть. А як щодо духовного життя чи смерті? Точніше: як би ви дізналися, що ви духовно мертві?

Ось чотири ознаки, які можуть свідчити про духовну смерть. Зазвичай вони виникають усі одночасно, рідше поодиноко.

Перша ознака

Ми не докладаємо жодних зусиль. Що це означає? Ми поступаємось з апатичною згодою на поточний стан речей, не прагнучи до кращого майбутнього. Ми говоримо: «Мої недоліки незмінні, я такий. Чесноти чи цінності не для мене, я такий, який я є, і все».

Невимушеність схожа на смертний гріх ліні, чи не так?

Друга ознака

Нам не шкода інших. Що це означає? Що ми маємо зачерствіле, крижане серце перед обличчям гріха і страждання. Коли ми грішимо, ми не бажаємо Божої гідності, не шкодуємо про втрату своєї душі. При наявності страждань ми не відчуваємо співчуття до тих, хто страждає, не кажучи вже про те, щоб діяти, допомагати. Немає руху тіла, розуму чи серця.

Зверніть увагу на пронизливе зауваження святого Августина: «Надія має двох прекрасних дочок: гнів і мужність. Гнів через те, що речі є такими, якими вони є. Мужність зробити їх такими, якими вони повинні бути. Можна сказати, що відсутність співчуття означає відсутність надії.

Третя ознака

Ми не вчимося. Що це означає? Відмова прийняти вчення про Божу святість і наш гріх. Коли ми закохані, ми часто просимо кохану людину: «Розкажи. Розкажи іще!» Чи готові чи спраглі ми слухання Ісуса. Коли ми не вчимося, ми показуємо відсутність смирення, а отже, і нашу готовність слухати правду про Бога і про себе.

Четверта ознака

Ми не розкаялися. Майже кожен парафіяльний священик підтвердить те, що ми, напевно, всі спостерігали: кількість людей, які чекають на Святе Причастя, набагато, набагато більше, ніж кількість людей, які приймають Таїнство примирення. 

Нерозкаяне серце – це стосується того, хто грішить, не замислюючись, без жалю і без сорому. Культура, яка цінує самооцінку більше, ніж покаяння, не дасть багато великих святих. Так само нерозкаяна культура не принесе добрих плодів і не матиме майбутнього.

***
Написавши ці слова, я відчуваю спокусу задуматися, як ці чотири ознаки духовної смерті можна застосувати до когось іншого. У всіх нас може виникнути спокуса скласти список симптомів духовної смерті, які стосуються друзів, знайомих, сусідів, не себе.

Давайте протистояти цій спокусі! Замість цього давайте ще раз подивимося на список вище і повторимо болісне запитання апостолів на Тайній вечері: «Чи це я, Господи?» (Мт 26, 22).

Якщо це питання стосується вас, пора зробити іспит совісті, спланувати серйозну реформу свого життя, а потім якомога швидше піти на сповідь (пам’ятайте: якщо ви не були зачаті бездоганно, то ви грішник і принаймні одна з цих речей в той чи інший час стосується і вас, і мене!).

Господа просимо!

Помолімося Господньою молитвою, щоб відкрили нам, де в саду нашої душі пустили свої коріння бур’яни. Давайте попросимо Божої допомоги, щоб викорінити їх і замінити чеснотами. Давайте поділимося своїми молитовними планами змінити наше життя з довіреною особою (духовним керівником, подружжям чи іншою духовно зрілою людиною). Давайте ділитися конкретними та вимірними цілями з іншими, щоби не відступити у своєму шляху.
 
Поміркуйте: якщо ми не хочемо визнати, що духовна смерть вже торкнулася нас, якщо ми вперто відмовляємося визнати, що ми повинні сповідатися, покаятися і виправитися, це означає, що ми відвертаємося від прихильностей Великого посту і благословення Великодня. Ми були б подібні до Лазаря, який відмовляється вийти з гробу, тому що для нього це надто важке зусилля. 

Джерело: Родина