Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Виклик сексуальних зловживань. Що зробив Папа після зустрічі в лютому 2019 року
09:01 П'ятниця 0 190
27-08-2021, 09:01

Виклик сексуальних зловживань. Що зробив Папа після зустрічі в лютому 2019 року

У лютому 2019 року Папа Франциск запросив очільників усіх єпископатів до Ватикану на Зустріч, присвячену темі захисту неповнолітніх у Церкві з метою розглянути питання сексуальних зловживань, скоєних представниками духовенства. Схожа зустріч, зосереджена на центральній і східній Європі, відбуватиметься від 19 до 22 вересня у Варшаві. В цій статті о. Федеріко Ломбарді поміщає цю зустріч у контекст шляху, пройденого Церквою дотепер.
Про це повідомляє Vatican News.

У сучасному світі Церква повинна долати великі виклики. Найфундаментальнішим є виклик віри та звіщення Бога та Ісуса Христа в сучасному світі, з його величезними культурними й антропологічними перетвореннями. Однак, існують також особливі виклики, що дуже глибоко впливають на життя Церкви та на її євангелізаційну місію. Одним із найкритичніших протягом останніх десятиліть, оскільки зранив її авторитетність та її здатність звіщати у вірогідний спосіб, є виклик сексуальних зловживань неповнолітніми з боку духовенства. Він кинув тінь непослідовності та нещирості на інституцію Церкви, на спільноту Церкви загалом. І це насправді дуже серйозно.

З часом і на основі досвіду, розпочавши від сексуальних зловживань проти неповнолітніх, які є найважчими, ми навчилися розширювати перспективу під різним оглядом, так що сьогодні частіше говоримо про зловживання проти «уразливих» людей і знаємо, що їх слід розглядати не лише як сексуальні зловживання, але й зловживання владою та сумлінням, як неодноразово наполягав Папа Франциск. Крім того, потрібно згадати, що проблема зловживань, в її різних вимірах, є загальною проблемою людського суспільства, в країнах, у яких живемо та на різних континентах, і що не йдеться про виключні проблеми Католицької Церкви. Більше того, той, хто об’єктивно та всеохоплююче вивчає цю проблему, бачить існування дуже різних регіонів, місць, інституцій, де це питання драматично поширене.

Водночас, справедливим є те, що ми особливо ставимо перед собою проблему Церкви, з огляду, як вже згадувалося, на її вірогідність та послідовність. Церква у своєму навчанні завжди наполягала на поведінці в сфері сексуальності й на пошані до людської особи. Отож, навіть якщо бачимо, що не йдеться про виключну проблему Церкви, мусимо ставитися до неї з абсолютною серйозністю та зрозуміти, що вона має жахливу тяжкість у контексті церковного життя та звіщення Господнього Євангелія.

Зокрема, йдеться про царину, де на карті стоїть глибина та істина взаємин між людьми, які повинні бути глибоко пошановані в своїй гідності. Як християни та католики, ми хвалимося визнанням фундаментальної ролі за гідністю людини, бо особа – це Божий образ. Тепер, факт надужиття нею, нестача пошани, ставлення до інших як до речей, відсутність уважності щодо їхніх страждань, тощо, є знаком невірності саме в фундаментальній точці нашої віри та нашого бачення світу.

У нещодавній реформі карного канонічного права наявний аспект, який може здаватися чисто формальним, але є дуже значущим саме з цієї точки зору. Злочини зловживань поміщені в категорію злочинів «проти життя, гідності та свободи людини». Це не просто «ганебні речі» чи «негідні вчинки духовенства», але підкреслюється, що в перспективі Церкви гідність людської особи ставиться у центрі та повинна шануватися, бо є Божим образом, заслуговуючи на відповідне ставлення. Це є абсолютно фундаментальним. Факт навернення у тому, щоби серйозніше ставитися до слуханні та пошани кожної окремої особи, також найменшої та слабкої, є одним із важливих кроків на дорозі навернення та очищення Церкви нашого часу, щоби заслуговувати на довіру.

Конференція 2019: відповідальність, підзвітність, прозорість

Без необхідності огляду всієї історії драматичних подій та позиції Церкви щодо сексуального насильства, можемо, задля простоти, покликатися на «Саміт», що відбувся у лютому 2019 року. Його скликав Папа як глобальну подію, в якій уся Церква, через представників усіх єпископатів, чернечих чоловічих і жіночих згромаджень, разом зібралася на момент усвідомлення та зобов’язання, аби ще ефективніше далі прямувати дорогою оновлення.

Організація цієї конференції (напрацювання якої побачили світ у публікації “Усвідомлення та очищення” Ватиканського книжкового видавництва), оберталася навколо трьох основних точок.

Насамперед, обізнаність та відповідальність щодо проблеми, щодо питань, пов’язаних із сексуальним насильством супроти неповнолітніх і не лише їх; важливість вислухати та до глибини збагнути, зі співчуттям і близькістю, наслідки, страждання та серйозність того, що сталося та коїться в цій сфері. Отож, слухання та співчуття як відправна точка наставлення, яке слід прийняти. Далі, природно, необхідність звершити справедливість за скоєні кримінальні дії та за шкоду, завдану іншим. Далі, приготуватися запобігати, таким чином, аби такі злочини більше не повторювались, чи, щонайменше, траплялися дедалі рідше, і щоб існував контроль на цією настільки драматичною дійсністю. Це включає формування всіх у лоні церковної спільноти, а також спеціальних компетентних осіб, аби вони могли діяти та бути орієнтиром для вирішення проблеми. Загалом, усвідомлення та відповідальність у тому, щоб разом підходити до цього питання.

Іншою дуже важливою та ключовою точкою є «підзвітність» (англійською багато говориться про accountability) та подолання культури покривання та приховування. Одним із драматичних аспектів цієї кризи є те, що вона вивела на яв, до загального відома, дуже серйозні речі, які – хоч, іноді, й зналося, що трапляються – систематично (часто з майже “природним” ставленням) трималися в тіні та прикривалися, або через сором, або щоб захистити честь сім’ї чи залучених інституцій, тощо. З цього випливає необхідність здолати підхід приховування та надати звіт про все, що діється, також і з боку відповідальних осіб. Оскільки ця дійсність приховування була поширена менш більш на всіх рівнях, але ще серйозніше на рівні відповідальних, – настоятелів спільнот, єпископів, тощо, – висвітлити та подбати про те, щоби всі відповідали за свої вчинки, й, отже, щоб існувала впевненість у тому, що прямуємо до ситуації ясності, відповідальності та справедливості, є ще одним із абсолютно необхідних кроків.

Далі, третій момент, про який багато говорилося під час Конференції, тобто, «прозорість», є наслідком вищесказаного. Вона не означає лише знати, що були і що існують злочини, говорити і наголошувати на них. Без сумніву, визнання правди про факти є важливим, але прозорість означає також знати та інформувати про те, що чиниться у відповідь, які є процедури, якими Церква в усіх своїх вимірах реагує на ці ситуації, яких заходів вживає, якими є результати процесів над винуватицями, і так далі. Таким чином також і церковна та цивільна спільнота усвідомлює, що не лише були помічені провини та злочини, але що існує певний шлях, у який спільнота усвідомлено залучена та яким дає відповіді на ці проблеми.

Важливі кроки після Конференції 2019 року

Але якщо зустріч 2019 року повинна була стати спільною відправною точкою, то потрібно визнати, що після неї дійсно зроблено чимало кроків, сповняючи всі основні зобов’язання, які 2019 року взяли на себе Папа та центральна влада Церкви. Про що, отже, йдеться?

Насамперед, вже наприкінці березня 2019 року були проголошені нові закони та нові напрямні, які стосуються Ватикану та Святого Престолу, розширюючи їхнє застосування, крім випадків зловживань проти неповнолітніх, також і на «уразливих осіб». Далі, 9 травня 2019 року був проголошений новий важливий закон для Церкви – Апостольський лист Motu proprio «Vos estis lux mundi» («Ви – світло світу»), яким Папа наказав, аби в усіх дієцезіях були відкриті бюро для приймання заяв і початку процесів відповіді на зловживання. Не лише це: він встановив для всіх священиків і богопосвячених осіб обов’язок заявити про зловживання, про які вони могли б дізнатися, і заохотив заявляти також мирян. Тепер усі священики та черниці зобов’язані в сумлінні заявити про випадки надужиття неповнолітнім, про яке довідалися, і не лише щодо неповнолітніх, які є найважчими, але й щодо інших уразливих людей або про інші зловживання, скоєні із застосуванням насильства. Також і миряни заохочені це чинити й повинні знати конкретне місце, де можуть подати заяву. Це дуже рішучий крок. Природньо, що це вимагає перевірки, чи воно дійсно впроваджене в життя, але це вже закон Церкви. Цей крок Папи має абсолютно фундаментальне значення, правдоподібно, найважливіший у цій сфері протягом останнього двадцятиріччя. Не тільки це: в тому самому законі визначено процедуру, що стосується заяв проти настоятелів найвищого рівня – генеральних настоятелів, єпископів, кардиналів – не лише за зловживання, але й за випадки «покривання». Отож, теми відповідальності та підзвітності трактовані радикально.

Крім того, у грудні 2019 року була скасована «папська таємниця» щодо актів, які стосуються зловживань сексуального характеру, що уможливлює більш чітку та гнучкішу співпрацю з цивільною владою. Отож, більше «прозорості». Далі, було приготовано та оприлюднено в лютому 2020 року «Путівник», запит про який надходив з багатьох сторін і на який сам Папа вказував як на одне із завдань зустрічі 2019 року. Його приготувала Конгрегація Віровчення: це прекрасний документ, дуже багатий, який не містить чогось дуже нового, але чудово впорядковує та чітко вияснює для застосування кожним єпископом і настоятелем всі речі, які він повинен знати, і все те, що він повинен зробити в різних ситуаціях. Йдеться про інструмент, який був дійсно потрібним. Коли він побачив світ, про це не говорилося надто багато, але це була одна з основних точок зустрічі 2019 року, яка була виконана.

Ближче до наших днів, під час П’ятидесятниці цього 2021 року, оприлюднено нову VI Книгу Кодексу Канонічного Права, що містить менш більш все карне право Церкви, переформоване та впорядковане таким чином, що нові правила, які протягом цих років були прийняті в сфері зловживань і в інших сферах, зібрані тепер в Кодексі Канонічного Права в упорядкований спосіб, у той час як раніше вони були «розкиданими» в серії актів та документів.

Тепер, і на цьому слід наполягти, можемо стверджувати, що ці речі є основними, яких потрібно було очікувати від Папи та Святого Престолу за підсумками зустрічі 2019 року. І їх було зроблено.

Можна додати, що в цей самий проміжок часу, в листопаді 2020 року, було оприлюднено також масивний «Рапорт МакКаріка», після того, як з доручення Папи була детально вивчена вся справа величезного скандалу, що потряс Церкву Сполучених Штатів Америки: як так сталося, що винуватець у сексуальних зловживаннях досяг вершин відповідальних посад у Церкві як Вашингтонський Архиєпископ і кардинал. Також і цю публікацію можна вважати болючим, але дуже сміливим кроком у напрямку прозорості та готовності звітувати про злочини та про відповідальність аж на найвищих рівнях Церкви.

Отож, стоїмо перед лицем величезної, важкою та болючої проблеми, яка стосується вірогідності Церкви. Однак, абсолютно не є правильним стверджувати, що нічого не було зроблено, або що нічого не робиться, або ж робиться мало. Можна й потрібно спокійно і чітко ствердити, що Вселенська Церква вирішувала та вирішує цю проблему, зробила необхідні кроки та встановила норми, процедури та правила, щоби правильно її вирішувати.

Дорога, що перед нами: від правил до практики

Це, очевидно, не означає, що вже все зроблено, бо, як відомо, одна річ установити правила, накреслити рамки, а що іншого – змінити дійсність, впроваджуючи їх у життя. Запланована на вересень у Варшаві конференція Церков Центрально-Східної Європи на тему захисту неповнолітніх й уразливих осіб рухається саме в цьому напрямку. В дійсності, у кожній географічній і церковній зоні, що має спільні з історичної та культурної точок зору аспекти та проблеми, потрібно замислитися над існуючою ситуацією та над конкретними шляхами втілення в життя напрямних вселенської Церкви. В інших регіонах це вже зроблено: наприклад, приблизно рік тому велика конференція, присвячена Латинській Америці, відбулася в Мексиці. Далі пандемія порушила чимало планів і причинилася до спізнень.

Однак, на різних континентах і в різних регіонах відбувається чи вже відбулося те, що тепер заплановане щодо центрально-східної Європи. Йдеться, отже, про фундаментальний крок у спільній мандрівці вселенської Церкви, що стосується цієї географічної, культурної та церковної зони в її особливостях.

На завершення. Вже було багато зроблено, на рівні загальних норм і на рівні конкретного досвіду. В деяких частинах світу більше, в інших – менше. Зустрічатися необхідно, щоби обмінюватися знаннями та пізнавати конкретні та ефективні шляхи для вирішення проблем. Ми перебуваємо в мандрівці й залишатимемося в мандрівці, але на дорозі, яка по суті є достатньо зрозумілою, якою слід рухатися рішуче та без вагань, аби зцілювати страждання, чинити справедливість, запобігати надужиттям, відновити довіру та вірогідність спільноти Церкви як всередині, так і в її місії для добра світу.
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.