Антоніо Ґауді: ар-нуво та святість мудрості

Він народився і загинув у червні. І все його життя ніби пройшло під сінню йго святого покровителя - Антонія Падуанського. Святий Антоній - це саме те, що і потрібно було для формації Ґауді. Красномовний, освічений і водночас природний і сповнений істинного францисканського духу святий безумовно повпливав на свого підопічного, який став батьком світового ар-нуво, його проповідником та законодавцем. Більше того – лише Ґауді вдалося повністю сформулювати принципи модерної архітектури, багатьма з яких людство послуговується донині, а котрісь і досі ще до кінця нами не осягнені, і лише нині, майже через 100 років по смерті свого винахідника, починають впроваджуватися до широкого вжитку. Йдеться про його неустанну проповідь ідеї, що архітектор повинен черпати натхнення у природі та її формах. Нині ці ідеї знаходять своє втілення, їхні відголоски, або навіть пряме цитування можна побачити як у зразках сучасної деконструктивістської архітектури, так і у простому побуті (архітектор вважав своїм завданням організацію УСЬОГО простору існування людини – не лише архітектурної його частини). Приємно наприклад, сьогодні бачити у київській кав’ярні табурети із сидіннями анатомічної форми, які придумав як раз Ґауді.


Кумедно читати в українській Вікі один рядочок із технічною позначкою про брак джерела - про те, що, мовляв, іспанські католики "не раз зверталися до Папи з проханням визнати Ґауді святим". Це справляє враження, ніби автор статті передав якусь плітку, яку джерельно підтвердити нема можливості. Тим часом беатифікаційний процес давно запущений; він до того ж є достатньо складним і супроводжується численними суперечками між світськими каталонцями та місцевими католиками. Адже секуляризована частина суспільства закидає Церкві, що вона хоче “привласнити” великого архітектора. Такі заяви не менш кумедні, ніж описаний вище рядок у Вікіпедії. Церква не може “привласнити” те, що їй і без того належить. Ґауді довгий час був досить холодним до віри, але приступивши до проектування та будівництва собору Саґрада Фаміліа, він поступово став навертатися і наприкінці життя ішов шляхом суворої аскези", який зовсім не був лицемірним самознущанням. Просто з роками архітекторові треба було все менше для земного життя і все більше – для небесного. 43 роки Ґауді присвятив цьому дивовижному проекту, поступово зменшуючись фізично і зростаючи духом.


Антоніо Ґауді не був янголом, мав упертий і непідвладний жодному тиску характер. До речі, він є виключним прикладом принципового патріотизму, адже в репресивних умовах, створених щодо каталонців у тогочасній Іспанії, підкреслював своє походження і говорив лише каталонською мовою, за що вимушений був терпіти не раз не тільки кпини, але й відверте хамство з боку представників влади.

Він побачив за життя лише одну вежу запроекованого ним грандіозного храму. Друга світова війна була немилосердною до Саґрада Фаміліа. Але храм немов фенікс відродився до життя, і його будівництво триває досі, при чому на це не витрачається жодної копійки з державного бюджету. Храм зводиться виключно на пожертви та кошти від проданих квитків. Це одна з причин, чому будівельні роботи тривають вже понад сто років. Але наше покоління має шанс побачити його завершення. Сучасні архітектори старанно слідують указівкам Ґауді: храм мав бути піснею гармонії творіння. Таким він і є. І єднання з природою продумане у ньому до останньої, найдрібнішої деталі, яка вміститься у дитячій долоні. Фантастично, але за весь період зведення собору на його будівництві не було жодного нещасного випадку. Цей факт прийнято вважати одним із чудес Антоніо Ґауді. Таким чином перекреслюється похмуре середньовічне повір'я, що коріниться у язичницьких часах, мовляв, кожен храм має бути запечатаний кров'ю. І тут ми ніби чуємо сварливий голос старенького генія: "Це все дурниці і пусте виправдання необережності!"


Пропозицію визнати святість покійного архітектора було висунуто ще 1992 р. Лише 2003 р. єпископат Каталонії передав до Ватикану повне досьє для початку беатифікаційного процесу. І незабаром Антоніо Ґауді був візнаний Слугою Божим. Каталонці не втрачають надію на його канонізацію, або принаймні беатифікацію до 100-річчя від дня смерті, тобто, до 2026 р. (орієнтовно, на цей рік заплановано також закінчення будівництва Саґрада Фаміліа). Відомо, що для канонізації особи необхідним є чудо зцілення від тяжкої хвороби, яке сталося за її заступництвом, підтверджене незалежною медичною комісією. Такі випадки вже мали місце, але оскільки не всі експерти дійшли однакових висновків щодо них, то не лише канонізація, але беатифікація Ґауді досі не відбулася.


Проте насправді це не так важливо. Для того, щоб осягнути глибину генія Антоніо Ґауді та висту, якої досягла його душа, достньо побачити його твори, зрозуміти, з якою любов'ю він вглядався у Божий світ - роздивлявся здалека великі гори, широке море та підносив до очей рослини і маленьких тварин. Все це він лишив нам у спадок, і зрештою, все це разом має одну назву - любов.

Ганна Путова

Ілюстрації

• Антоніо Ґауді перед процесією на урочистість Божого Тіла. Барселона. 11 червня 1924 р. Фото з фондів музею Саґрада Фаміліа.
• Фрагмент інтер'єру Саґрада Фаміліа. Колони відзиваються за формою до дерев і утворюють всередені будівлі казковий ліс.
• Фрагмент вітражів Саґрада Фаміліа. Кольори вітражів скомпановані таким чином, щоб по мірі руху сонця протягом дня воно освітлювало крам усіма кольорами веселки, починаючи від найтепліших і закінчуючи найхолоднішими тонами.
• Пташка, що несе черв'ячка. Фрагмент кованих дверів у східній наві Саґрада Фаміліа.

Фото автора