Декотрі католики захищають право на аборти, ставлячи на перше місце свободу вибору. Чи можна назвати таку позицію єрессю, тобто затятим запереченням істини віри і моральності?
В енцикліці «Evangelium vitae» - «Євангеліє життя» - святий Папа Йоан Павло II стверджує, що знищення невинного людського життя в материнській утробі завжди є вбивством. Це підтверджено і даними генетики та ембріології, так що навіть людина невіруюча або агностик може усвідомити неприпустимість аборту незалежно від прихильності до вчительства Церкви.Легалізація абортів, тобто вбивство за рахунок державного бюджету, сама по собі є злочином. Це суперечить основному призначенню держави, покликаної захищати життя всіх громадян, і в першу чергу найбільш беззахисних.
Здається неймовірним, що людина, що позиціонує себе як католик, може в даному питанні на перше місце ставити свободу вибору. Жінка не отримує влади знищувати невинну істоту. Ніхто не може розпоряджатися життям іншої людини. Батьки також не володіють владою над життям власних дітей. У пастирській конституції Другого Ватиканського собору «Радість і Надія» стверджується: «Бог, Господь життя, доручив людям піднесене служіння, мета якого - зберігати життя, і людина повинна виконувати його належним чином. Тому життя вже з самого зачаття потрібно оберігати з найбільшою турботою. Аборт і дітовбивство - жахливі злочини» (51).
Чи можна вважати єрессю позицію тих, хто захищає в даному питанні свободу жінки? До таких оцінок потрібно підходити з великою обережністю, адже формально єресь веде до відлучення від Церкви ipso facto, тобто в силу самого факту, без сентенції церковного суду. Іншими словами, єретик виключається з Церкви. Єресь означає заперечення догмату віри або моралі. Аморальність аборту є непорушною і безпомилкової доктриною Церкви. Однак вона не зведена в ранг догми. Таким чином, формально католика, що захищає абортивні позиції, назвати єретиком не можна.
У згаданій нами вище енцикліці «Євангеліє життя» Йоан Павло II, зокрема, пише: «Той факт, що умонастрої, звичаї і навіть законодавство визнають переривання вагітності, - красномовна ознака надзвичайно небезпечної кризи морального почуття, яке поступово втрачає здатність розрізняти добро і зло, причому навіть тоді, коли мова йде про фундаментальне право на життя. У такій небезпечній обстановці сьогодні особливо потрібна сміливість, що дозволяє дивитися правді в очі і називати речі своїми іменами, не піддаючись зручним компромісам або спокусі самообману. У цьому контексті категорично звучить застереження пророка: "Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що ставлять темноту за світло, і світло тьмою" (Іс 5,20). Саме щодо переривання вагітності сьогодні доводиться стикатися з двозначною термінологією - наприклад, з терміном "операція", - спрямованою на приховування його істинної природи і пом'якшення цієї тяжкості в свідомості громадськості. Може бути, сам цей мовний феномен вже є прояв тривоги, що розбурхує совість. Але ніяке слово не здатне змінити дійсність: переривання вагітності - незалежно від того, яким способом воно здійснюється, - це свідоме, пряме вбивство людської істоти в початковій стадії її життя, що охоплює період між зачаттям і народженням».
«Переривання вагітності, - читаємо далі в тексті енцикліки, - часто стає для матері трагічним, сумним переживанням, якщо рішення про знищення плоду вона приймає не з чисто егоїстичних міркувань, не заради своєї зручності, але щоб врятувати якісь важливі блага, такі як своє здоров'я або пристойний рівень життя інших членів сім'ї. Іноді виникає побоювання, що зачатій дитині доведеться жити в таких поганих умовах, що краще б їй не народитися. Однак всі ці та їм подібні міркування, нехай серйозні і драматичні, ніколи не виправдовують умисного позбавлення життя невинної людської істоти».
Отже, Церква виносить остаточне судження про моральну неприпустимість аборту, але воно не є догмою. І хоча Конгрегація віровчення уточнила в своїх документах, що між догмою і остаточним судженням немає різниці, коли мова йде про її прийнятті з боку віруючих, все ж неприйняття не ставить віруючого в один ряд з єретиком: в даному питанні Церква керується пастирським принципом очікування, даючи своїм чадам час для роздумів і свідомого узгодження власних думок з Учительством Церкви. Тому католик, який заперечує аморальність аборту, не є формально єретиком і не відлучається від Церкви. Проте саме вчення про аборт однозначне і остаточне. В даному випадку мова може йти дійсно про незнання, недостатню поінформованість про розвиток зародка - з самого початку людської істоти, окремої від матері. Однак, незважаючи на це незнання, мова йде і про наполегливе відкидання остаточного вчення Церкви, а значить, така позиція є тяжким (смертним) гріхом.
Джерело: Католицький оглядач
Складні питання: як звертатися до духовенства?Схожі новини
