«Любіть один одного». Коментар до Євангелія на VI Великодню неділю

Читання святого Євангелія від Йоана (15, 9-17)

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Як полюбив Мене Отець, так і Я полюбив вас; тож перебувайте в Моїй любові. Якщо будете зберігати Мої заповіді, то перебуватимете в любові Моїй, так само, як Я зберіг заповіді Мого Отця і перебуваю в Його любові. Це Я сказав вам, щоб Моя радість була в вас і щоб ваша радість була сповнена.
Ось Моя заповідь: щоб ви любили один одного так, як Я вас полюбив. Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх. Ви – друзі Мої, якщо чините те, що Я заповідаю вам.
Не називаю вас більше слугами, бо слуга не знає, що робить його пан; вас же назвав Я друзями, оскільки повідав вам усе, що почув від Мого Отця. Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас і настановив вас, щоб ви йшли та плід приносили, і щоби плід ваш залишався, аби те, що тільки попросите від Отця в Моє Ім’я, Він вам дав. Це заповідаю вам: щоб ви любили один одного».

Сьогоднішнє Євангеліє продовжує розповідати про те, ким є справжній учень Христа. Втім, якщо минулої неділі Ісус говорив про зв’язок між Ним та учнями, вдаючись до метафоричного образу лози і галузок, то тепер Він продовжує навчати, наголошуючи на фундаменті цього зв’язку: між Ним та учнями існує зв’язок любові. "Як полюбив мене Отець, так і я полюбив вас; тож перебувайте в моїй любові!" – читаємо на початку перікопи. Людська любов має межі, але любов, про яку говорить Ісус, не є людською. Вона походить від Отця. І власне цю любов, що завжди існувала та існує між Отцем і Сином, Ісус поширює і на нас. А ми спроможні до такої любові, тому що Він нас полюбив перший. Любов’ю чистою, досконалою, яка здатна перемінити наше існування та зробити його щасливим і радісним – "щоб моя радість була в вас і щоб ваша радість була сповнена". Це любов, якої прагне кожне серце і якої всі ми потребуємо – саме її Господь нам пропонує.

Важливо "перебувати" в цій любові (тричі зустрічаємо це слово в промові Ісуса). Як цього досягти? Господь це зазначає на самому початку: "Якщо будете зберігати мої заповіді [...] як я зберіг заповіді мого Отця". Тож ідеться не про якийсь романтичний чи містичний стан, а про конкретну вимогу – зберігати заповіді, тобто виконувати те, що Бог від мене просить. Утім мова тут не про формальну поведінку, не про накладений на нас обов’язок. Бо зв’язок з Богом не регулюється законом чи нормою – він підкорюється логіці любові, безвідплатності, що з неї походить. Роблю щось для Бога не для того, щоб упорядкувати власне сумління; не тому, що боюсь не отримати вічне життя або викликати Божий гнів, а тому, що прагну перебувати в Його любові, тому що хочу, аби мій з Ним зв’язок не перервався. Бо робити щось для Бога нагадує мені про Нього, про те, ким Він є для мене, як сильно мене любить. Ідеться не про закон, не про стосунки "слуга-пан", а про особистий зв’язок, про віддати-власне-життя за іншого. А з такого ставлення зароджується інший, глибший рівень стосунків – дружба з Богом. Тому що "Ви – друзі Мої, якщо чините те, що Я заповідаю вам".

Питання:

Яким є мій зв’язок з Богом?

Чи я дозволяю Богу мене любити? Як я відповідаю на Його любов?

Ірина Кладій для КМЦ