Шоста година дня... Як пережити свята під час всеохоплюючої епідемії

Бог запрошує нас здійснити паломництво углибину серця. І ми маємо для цього найкращі умови. Входимо у шосту годину дня, коли сонце спалює все те, що ще захищається, перед глибиною, що ії боїться. Ісус стоїть мовчки перед Пилатом і натовпом, здійснюючи паломництво вглиб серця. Цей біблійний час стосується моменту, коли сонце перебуває в зеніті, а людське життя уповільнюється.

Сцена Ecce Homo є дороговказом до переживання шостої години дня, бо відбувалась саме опівдні. Святе Тридення цього року, позбавляючи нас форми і традиції, змушує ввійти углиб. А це справжнє, найважливіше паломництво християнина.

Сугестивно говорить про це паломництво Катрін Догерті: «Паломник – це той, хто залишається на місці. Нелегко стояти на місці! Нерухомість – це прекрасна і приємна тиша, але вона вимагає величезного терпіння і майже непохитної віри в Бога. (...) Я говорю про незвичайний вид паломництва, який важко пояснити. Так, важко пояснити, що відбувається між людським серцем і Богом, бо той, хто сказав: “Встань, іди, візьми свій хрест і піди за мною”, раптом обертається і каже: “Стій на місці нерухомо – як я стояв на місці перед синедріоном, перед Пилатом, перед римськими солдатами і навіть під час бичування. І знай, що настане день, коли ти дізнаєшся про значення цього паломництва, яке Бог попросив тебе здійснити”. Так, ти залишатимешся ідеально нерухомим, бо руки та ноги будуть прибиті цвяхами. Ти не зможеш рухатись. Це насправді найвище паломництво. Вершина його. Бог просить паломника стояти на місці, але він не робить цього лише заради тиші чи самотності, а для того, щоб люди мали можливість прийти до паломника. Бог просить його зупинитись посеред дороги».

Ми переживаємо, коли зупиняється громадський транспорт, але насамперед маємо зупинитися самі, роблячи крок углиб. Це не означає завершення паломництва. Це саме початок. У сцені з Євангелії від Йоана Ecce Homo відбувається боротьба зовнішнього й внутрішнього світу. Між тим, що поверхневе з тим, що істинне. Крику натовпу із голосом тиші. Ісус стоїть нерухомо і здійснює паломництво вглиб.

Йоан описує цю подію, представляючи напругу між зовнішнім і внутрішнім (пор. Йн 19, 1-16):

«Знову вийшов Пилат надвір і до них промовляє: “Ото виводжу вам його, щоб ви знали, що я жодної провини на ньому не знаходжу”. І вийшов Ісус у вінку терновім та в багряниці. І сказав їм Пилат: “Ось чоловік!”

А юдеї йому: “У нас є закон, і за законом мусить він умерти...” Як почув те слово Пилат, стривожився ще дужче. Повернувся він ще раз у Преторію та й каже Ісусові: “Звідкіля ти?” – Не дав же йому Ісус одвіту.

Вивів Пилат Ісуса назовні і сів на судівське сидіння, на місці, яке має назву Літостротон.

Матей підкреслює мовчання Ісуса на оскарження: “А він не відповів йому ані на одне слово, так що правитель вельми дивувався». (Мт 27,14). Розмовляв з Пилатом, але коли первосвященики й старші його обвинувачували, він не відповідав нічого» (пор. Мт 27,12).

Ми – свідки паломництва Ісуса, Котрого світ шмагає і штовхає то назовні, то всередину. Від крику натовпу до звинувачень заляканого та розгубленого Пилата, який хоче зберегти власне обличчя і відчувати контроль над ситуацією.


Ісус виставлений на насмішку та зневагу. На це Він відповідає паломництвом углиб, яке проявляється мовчанням і самотністю. Щороку Літургія Великої П’ятниці починалася в тиші жестом покути та приниження, коли священик лягав долілиць. Цього року, коли храми будуть безлюдними, тиша Великої П’ятниці стане проникливою та таємничою! Досвідчимо кенозису, обдертості, яке має нас спрямувати вглиб. Це шоста година дня, коли Ісус стоїть мовчки перед Пилатом у багряниці та терновому вінку. Це той час, коли у спеку Він прагнув напитись із криниці Якова (пор. Йн 4, 6). Це той час, коли на Голгофі панувала темрява (пор. Лк 23,44). Всесвіт зупинився. Це той час, коли Савло врешті був скинутий з коня на землю (пор Діян 26,12). Це той час, у який "ходитимеш навпомацки опівдні, як ходить сліпий у темряві, і ніяка справа тобі не пощастить; ти зазнаєш тільки гнету й заздрости, та й нікого не буде, щоб тебе рятувати. Засватаєш жінку, а візьме її собі інший; збудуєш хату, а жити в ній не будеш; насадиш виноградник, а користатися з нього не будеш. Вола твого заріжуть перед твоїми очима, й ти не їстимеш з нього; твого осла заберуть у тебе, й він не повернеться більше тобі; твоїх овець пооддають твоїм ворогам, і нікому буде помогти тобі. Твоїх синів і твоїх дочок пооддають іншому народові і твої очі бачитимуть це та й плакатимуть щодня по них, та ти будеш безсильний. Врожай із твого поля й усю твою працю їстиме народ, якого ти не знаєш; а тебе будуть повсякчасно тільки гнітити й утискати. Ти втратиш розум на вид того, що побачать очі твої. Поб'є тебе Господь лихими болячками на колінах і на голінках" (Втор 28, 29-35). Розгубленість і брак безпеки віддзеркалюють слова: «Вдень знаходять вони темряву, а в полудень мацають, мов уночі!» (Іов 5, 14).

Також це той час, коли найспекотнішої пори дня приходить Бог і навідує Авраама, який чуває, тобто переживає своє паломництво вглиб. Тоді знову лунає обітниця! (пор. Бут 8,1). Це той час, коли проданий Йосиф готує бенкет для своїх братів. Коли глибоко зворушується, побачивши Веніамина, сина своєї матері, і говорить: «Нехай Бог виявить тобі милосердя, мій сину». Коли розгублені сини Якова чують: «Заспокойтесь і припиніть боятись (...) За ваше збіжжя заплачено». Йосиф також відривається від зовнішнього і входить до своєї кімнати, бо здійснює найважливіше паломництво, яке дає можливість йому пережити свою історію, зворушитись і, врешті, щиро заплакати. Потім обтирає своє обличчя і повертається... (пор. Бут 43, 15-34). Це глибоке відтворення нашого життя, де ми шукаємо самотності, аби приховати своє глибоке зворушення. І це також є паломництвом.

Цей час – найкращий для того, щоб розпочати паломництво вглиб. Входимо у шосту годину дня. Наразі немає нічого, що дало б зовнішнє відчуття безпеки. Тому це нагода піти у паломництві вглиб за Ним. Не затримуючись ні на формі, ні на кольорових орнатах, ні на проповідях, посвяченні страв, суперництві, де краще й урочистіше... а йдучи далі, торкаючись основ духовності, якій вистачить свідомості ким ми є. Просто пильнувати. А це найважливіше паломництво, яке маємо пройти у житті, котре, якщо воно пережите в правді та смиренні, принесе нові зачатки віри. Паломництво, яке з кожного з нас робить anawim, Божого вбогого. Кожен кенозис, «оголення» поступається місцем іншому (іншій людині, а також Богу – прим. ред.). Адже саме про це йдеться в Пості і це є метою та значенням Пасхи! Вирушаймо у паломництво вглиб з Ісусом.

Отець Артур Стемпєнь SAC