День втраченої дитини у київській конкатедрі: зустріч, свідчення, молитва

Україна не стала винятком. Упродовж останніх кількох років, все більше говорять про цей день. Якщо минулого року для киян зустріч була лише в парафії св. Олександра, то цього року ще 3 парафії долучилися до такої ініціативи.

У київській конкатедрі, зустріч відбулася після вечірньої Євхаристії з ініціативи ГО «Слід Життя». Проводили її подружжя Святослава і Руслани Погляд, які також пережили втрату дитини, коли вона ще була в лоні матері.


На початку, подружжя поділилися свідченням щодо пережиття смерті своєї дитини (зараз мають 3 дітей і 1 дитину в небі). Руслана розповіла, що вона довгий час не могла прийняти, що ця трагедія сталася саме з нею. Однак їй допомогла розмова з монахинею, яка розкрила їй інший бік цієї втрати — ця дитина нікуди не зникла, вона далі продовжує існувати, щоправда, ми не можемо її бачити. Ми, як християни, маємо інший погляд на смерть. Найскладнішим було прийняти цю дитину, а потім її відпустити.


У пережитті важкої втрати, допомогою для подружжя стала молитва, підтримка спільноти, читання свідчень інших жінок, які пережили таку ж втрату, а також можливість обрати для дитини ім’я та її поховати. «Щоправда, ми мали багато труднощів, аби отримати тіло дитини (бо лікарі його називають лише біологічним матеріалом), а потім його поховати. Адже, згідно з законодавства, місце на цвинтарі не дають для дитини такого строку життя. Тож наші знайомі дозволили поховати нашу дитину біля їхніх родичів. Завдяки цьому, ми разом з дітьми можемо прийти на цвинтар, де поховане наше дитя, і помолитися разом. Біль з часом минув і ми маємо надію й віру, що вона зараз перебуває з Богом», — підсумувала Руслана.

Святослав розповів про роль чоловіка у пережитті втрати дитини. Оскільки чоловіки переживають все менш емоційно, то можуть «з холодним розумом» доводити різні справи, що пов’язані з документацією та іншими процедурами, до кінця. Святослав також підкреслив, як важливо ділитися своїм досвідом про таке пережиття, бо це є добра підтримка і допомога для інших подружніх пар у подібній ситуації. Дитина, яка ще не народилася, також має свою гідність, право на ім’я, на поховання. «Час переживання втрати — це час перевірки наших відносин з дружиною. Вона потребувала більшої опіки, ніжності, обіймів, приділеного часу та спілкування», — підкреслив Святослав.

Після цього, ще кілька осіб поділилися своїм переживанням втрати дитини та тим, що їм допомогло у прийнятті цієї ситуації.


Під час зустрічі також були запалені свічки, які стали частиною хвилі світла, яка охоплює цього дня всі місця, де відбуваються подібні зустрічі та молебні.


Продовженням стала молитва у дусі Тезе. На завершення до зібраних, слово скерував о. Міхал Бранкевич, який підкреслив мужність батьків, які свідчать про своє пережиття, необхідність вдивлятись у приклад Ісуса Христа, Який переживаючи молитву у Гетсиманському саду, прагнув виконати насамперед волю Отця. Переживання страждання з Богом набуває зовсім іншого змісту, якщо також його приймаємо пам’ятаючи про перспективу воскресіння. «Я радий, що таке свідчення дають рухи pro–life, бо це підкреслює важливість ЖИТТЯ ще ненародженої дитини... Ми часто забуваємо про душу, яку це дитя вже має, будучи в лоні матері. Дякуємо, що ви дали цим дітям існувати, вони живі і будуть жити вічно», — підкреслив о. Міхал.


На завершення священник уділив усім охочим Божого благословення.


Громадська організація «Перинатальний хоспіс — Слід Життя» — перша пропозиція перинатальної паліативної опіки та супроводу в Україні. Вона допомагає батькам якнайповніше і в любові пережити час зі своєю дитиною, впродовж її короткого і безцінного життя, а також підтримати подружжя в момент зустрічі, знайомства і одночасно прощання зі своїм немовлятком. Організація також проводить різні заходи для покращення інформованості суспільства, щодо перинатальних втрат (під час вагітності), на підтримку подружжя та матерів, ще ненародженого життя з летальними вадами, супровід батьків, які втратили дитину під час вагітності чи пологів.

Аліна Петраускайте, КМЦ