Ми є людьми і потребуємо відновлення наших сил

Праця є місцем зустрічі творчої свободи Бога з людською свободою, місцем для нашої відповіді, отже, для виражених у вчинках молитви та споглядання. Людина, яка в усій створеній реальності, а особливо в собі та інших, бачить Божу руку, намагається робити усе з бажаною Богові довершеністю, шукаючи в такий спосіб свого власного звершення.

З серця Отця, який хоче розраховувати на співпрацю зі своїми дітьми, приходить божественне запрошення до праці. Наша відповідь повинна бути простою, дитячою, що укорінюється в любові, а не у самодостатній ініціативі задля власної слави.

Щоб описати нашу працю, св. Хосемарія звертався до такого образу. Маленький хлопчик допомагав рибалкам витягувати на берег сітку, повну риби. Він вхоплювався в сітку “своїми крихітними ручками та починав щосили незграбно тягти її. Серця простих грубуватих рибалок пом'якшилися і вони дозволили дитині приєднатися до них, не проганяючи, хоча він радше перешкоджав, ніж допомагав їм.”[8]

Бог добре знає своє створіння. Запрошуючи нас до співпраці, він знає про нашу слабкість та вразливість. Божественний заклик до праці включає потребу у відпочинку. Як ми бачимо у створення “закладене у людській природі чергування праці та відпочинку є бажанням самого Бога.”[9]

Ця потреба зумовлена передусім фізичними обмеженнями. Переоцінка своїх сил або неправильне розуміння справжнього значення духа жертовності може нашкодити нашому здоров'ю, що зовсім не є Божою волею, адже це може призвести до обмеження наших можливостей у служінні Йому.

Інколи буває, звісно, наш Господь вимагає від нас більших зусиль або поміщає нас в обставини, які задля сповнення Його волі вимагають героїчної відмови навіть від нашого здоров'я. Дон Альваро, який у гарячці йшов з лікарняного ліжка шукати гроші на будівництво Вілли Тевере, є прикладом такої беззастережної любові.

Але задля служіння Богу ми потребуємо часу на відпочинок, на що неодноразово вказував наш Отець: “Я думаю, доречним буде нагадати вам про потребу відпочинку. У разі хвороби ми з радістю приймаємо її з рук Божих. Але ми не можемо провокувати її власною нерозсудливістю. Ми є людьми і потребуємо відновлення наших сил.”[10]

Шкода, якби, незважаючи на можливість відпочинку, наші сили були б підірвані через нехтування цією можливістю. Знаючи, що ми належимо не нам самим, але Богу, ми відповідальні дбати про своє здоров'я, щоб бути здатними віддати Богові усю належну Йому славу.

Відпочинок є також і духовною потребою, “чимось священним, адже це є притаманний людині спосіб віддалитися від часом надмірно вимогливого кола земних справ, щоб поновити свою обізнаність у тому, що все є роботою Бога.”[11]

Час, проведений віддалік щоденної робочої атмосфери з її крайніми строками, цілями, ризиками і невизначеністю, сприяє спокою, потрібному для бачення ширшої життєвої перспективи.

Щоб розпізнати, коли саме потрібні такі періодичні віддалення від подібної атмосфери, іноді треба усамітнитися в Господі. Це також допоможе нам побачити нашу роботу у правильній перспективі, «у переконанні, що тріумф людської раси є знаком величі Божої та розквіту його власного містичного задуму.»[12]

Ми працюємо з відданості, з любові, щоб Бог міг скористатися нашою самопожертвою на свій розсуд, ніколи не приписуючи собі жодних результатів. Так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, а Бог, який зрощує.[13] Перерва у нашій звичайній праці допомагає нам оцінити непропорційність нашого внеску плодам святості й апостольства, які він приносить.

З об'єктивного погляду, народженого з віри та близькості до нашого Господа, навіть наші власні зусилля під час праці є даром Бога, який живить, провадить та заохочує нас. Професійна праця, чи то в лабораторії, на заводі, в майстерні, у полі або домашньому господарстві, є суттю нашої святості та структурою нашого існування. Але вона ніколи не повинна поглинати інших, не менш важливих, аспектів нашого життя.

“Бажання людини, після шести днів праці, ... відпочити та приділити більше уваги решті сторін життя відповідає первісній потребі, що цілковито гармонує з Євангельським баченням.”[14]

Час, проведений з родиною та друзями, у вдосконаленні формації, культурному розвиткові або у спокої спілкування з Господом, є чудовою нагодою шукати святості там, де “щоденні турботи та завдання набувають належної перспективи: матеріальні речі, про які ми турбуємось, відкривають шлях до духовних цінностей; у мить зустрічі, не обтяжені шаленим темпом життя, ми бачимо справжнє обличчя людей, поруч з яким живемо.”[15]

Дозвілля допомагає також не втрачати уваги, уповільнюючи темп життя, щоб скоригувати наше спрямування, помістити Бога у центрі нашого життя та віднайти його в людях навколо нас. Майстрування, хобі, бесіди у колі родини, час молитви, зустрічі друзів, усамітнення є прикладами такої діяльності.

Відпочинок не означає бездіяльності та лінивства. Суттєвими складовими змістовного відпочинку є оновлення тілесних та духовних сил через зміну діяльності, яка допомагає нам відсторонитися щоденних справ та умістити їх на належне їм місце.

Це надзвичайно важливо у середовищі, де надмірна конкуренція, спричинена прагненням успіху, забирає так багато часу та енергії, що не залишає їх на виконання інших обов'язків. Праця Бога є моделлю для нас. Якщо Бог “спочив” сьомого дня, то і людина повинна також “не працювати” і дати іншим, особливо вбогим, “щоб перевести духа”.[16]

“Відпочинок у неділю стає тоді “пророчим”, стверджуючи не тільки абсолютну першість Бога, але також першість та гідність людини щодо вимог суспільного та економічного життя, та, у певному сенсі, наближаючи “нові небеса” і “нову землю”, де визволення з рабства потреб стане цілковитим та остаточним. Одним словом, день Господній стає, в своєму найсправжньому значенні, також днем людини.”[17]

[7] Катехизм Католицької Церкви, 2566
[8] Друзі Бога, 14
[9] Йоан Павло II, Апостольськепослання Dies Domini (31 травня 1998), 65
[10] Св. Хосемарія, Лист 15 жовтня 1948, 14
[11] Йоан Павло II, Апостольське послання Dies Domini (31 травня 1998), 65
[12] Йоан Павло II, Енцикліка Laborem exercens (14 вересня 1981), 25
[13] 1Кор 3,7
[14] Йоан Павло II, Апостольське послання Dies Domini (31 травня 1998), 67
[15] Там же.
[16] Катехизм Католицької Церкви, 2172
[17] Йоан Павло II, Апостольське послання Dies Domini (31 травня 1998), 68

Джерело: Opus Dei

Зображення thirdhour.org