Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані (Іс 53, 2-3; 5).
24 березня, напередодні Вербної Неділі, учасники Домініканського душпастирства в Інституті святого Томи Аквінського зібралися, щоб разом подивитися фільм Мела Ґібсона «Страсті Христові». До перегляду допомогли підготуватися коментар отця Ігоря Гнюса ОР й обговорення деяких фактів про фільм.Події у фільмі описані реалістично й навіть жорстоко, тож можна було б сказати, що він грає на емоціях. Проте через віру необхідно дивитися глибше. «Страсті Христові» допомагають усвідомити, яким близьким Бог став до людини. Повторюючи вивчені правди віри, чи справді ми розуміємо реальну присутність Того, Хто нас полюбив аж до смерті? А може, просто живемо шаблонами нашого знання про Бога, не переймаючись про зустріч із живим Царем?
Саме Бог, Який став Людиною, промовляє з Хреста про Свою любов. Покірно зцілює людей Своїми ранами. Чудова сцена фільму – зранений і відкинений Ісус зустрічає Свою Матір і каже їй: «Подивися, мамо! Ось, творю все нове...» Хрест і смерть Ісуса – така ціна нової людини. Із таких болів вона народжується.
А чого прагне людина? Сучасне мислення не може вмістити страждання. Часто ми не хочемо змушувати себе, не хочемо «чинити над собою насилля», піклуємося лише про власний комфорт. Це безумство сягає аж до викреслення з пам’яті спасенних страждань Володаря нашого життя. Однак Царство Небесне здобувається силою, і немає іншого шляху, ніж той, яким пройшов Спаситель. «Учень не більший за свого вчителя».
Коли людина перебуває в такому близькому спілкуванні любові з Ісусом, вона не може не любити страждань. Про це свідчать прагнення святих. Коли Ісус у фільмі бере хрест, то робить це з такою відданістю, наче приймає щось дуже дороге. З нього, не розуміючи, глузують: «Безумцю, навіщо обіймаєш свого хреста?»
Ми дивимося на події Голготи й переживаємо їх уже з перспективи Воскресіння. Знаємо, що життя Ісуса не закінчиться в гробниці, але тим більш маємо пильнувати, щоби часом не забути про Того, Хто склав Себе в Жертву. Чувати, щоб у всі часи бути вдячним Богу й шукати правдивих стосунків із Ним.
Юлія Бойко
За темою:
Домініканське душпастирство в Києві: сором’язливість на захисті любові
Домініканське душпастирство в Києві: не коритися емоціям, а керувати ними
Домініканське душпастирство в Києві: тілесність у мистецтві
Новини дня
- Останні
- Головні
- Популярні
Схожі новини
