Серце Ісуса, аж до смерті слухняне

Ці слова були повторені у Посланні до євреїв: “Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже” (Євр 10, 7). Вони виражають найглибше переконання Ісуса, що лише у послусі Богу – Найкращому Отцю варто шукати можливість досконалого розвитку себе згідно з Божим планом доброти і любові до кожної людини.

Христос сам про себе сказав: “… бо зійшов я з неба не для того, щоб волю власну чинити, а волю того, хто мене послав. Оце ж воля того, хто мене послав: щоб з усього, що він дав мені, я нічого не погубив (Йо 6, 38-39). У час смерті та тривоги Він молився, щоб могти виконати волю Отця: “…не як я хочу, але як Ти” (пор. Мт 26, 39). Св. Павло у Посланні до филип'ян говорить: “Ісус Христос применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної” (пор. Флп 2, 7-8). Саме у цьому тексті належить шукати джерело заклику, над яким сьогодні роздумуємо.

Христос, слухняний Отцю, стає людиною, щоб своєю мукою та смертю відкупити людей. Ісус міг просити Отця звільнити Його від цього завдання, і був би вислуханий. Бог міг обрати інший спосіб. Однак любов Ісуса до Отця і до людини вимагала згоди. Слова Спасителя у Гетсиманії: “Однак не моя воля, але Твоя нехай виконається!” (пор. Лк 22, 42) були законом усього життя Спасителя, а для нас є прикладом для наслідування.

Ісус був слухняним не лише волі Отця, а навіть своїм створінням! Був слухняний Своїй Матері Марії та опікуну св. Йосифу. Св. Лука записав у Євангелії, що коли дванадцятирічний Ісус був віднайдений у єрусалимському храмі, то “потім пішов з ними і повернувся до Назарету; і був їм слухняний” (пор. Лк 2, 51). Євангеліст знав про ці факти від самої Марії. Він описав послух як найбільш характерну рису Ісуса, якою Його Мати найбільш захоплювалась. У Назареті Ісус добровільно виконував накази двох осіб, які, хоч були святі, однак залишалися лише людьми, а Він був Божим Сином. Про це можна прочитати не лише в Євангеліях, а й в апокрифах.

Ісус був слухняний навіть своїм переслідувачам, дозволивши себе зв᾿язати у Гетсиманії і вести від священика Ананії до Каяфи, від Пилата до Ірода. Дозволи себе бити по щоках і зневажати. Христос визнає, що Пилат має над Ним владу, але водночас нагадує, від кого ця влада походить. Ісус був слухняний катам, які Його розпинали. Останнє слово Спасителя: “Звершилось” (Йо 19, 30) було підтвердженням, ніби печаткою того, що Він виконав волю Отця. Послух же став Його найбільш характерною чеснотою і визначив Його місію.

Таким чином, своїм власним прикладом Господь Ісус вчить нас послуху. Послух зобов᾿язує всіх людей. Послух є умовою ладу і суспільного порядку, спираючись на четвертій заповіді, що передбачає пошану і послух не лише батькам, а й усім іншим начальникам. Якщо в якійсь машині всі частини виконують визначені завдання, то вона вся працює. У протилежному ж випадку машина перестає працювати, псується. Так самоі з кожним суспільством. Порядок є тоді, коли кожен у дусі послуху і обов᾿язку виконує те, до чого зобов᾿язаний.

Кожен з нас має виконувати свої, визначені керівниками, обов᾿язки, та керуватися визначеним порядком чи розкладом. Добре було б скласти такий розпорядок життя та кожного дня. Дотримання цього розпорядку без піддавання короткотривалим забаганкам, а, отже, послух прийнятим нормам буде наслідуванням Христа, слухняного Отцю аж до смерті.

Дякуючи за дар Серця Ісуса, слухняного аж до смерті, просімо у Бога Отця про дар розпізнавання Божої волі та виконання її охочим серцем.

Опрацював дк. Яцек Ян Павловіч, переклад КМЦ 

Зображення: Prawda nieujawniona