9 червня Церква згадує святого Єфрема Сирійського, покровителя духовних наставників

Єфрем приступив до хрещення у 18 років. Імовірно, у Нісібії юнака взяв до себе місцевий єпископ Яків, під проводом якого майбутній святий піклувався про поглиблення взаємин із Богом. Закінчивши богословську школу, Єфрем став у ній викладачем, а згодом керівником. Аби душпастирювати, став дияконом. Єпископ хотів висвятити Єфрема на священика, однак той почувався негідним і, щоб уникнути свячень, мусив вдавати напади божевілля.

Єфрем прославився як глибокий теолог, поет і музика. Багато проповідував, боровся з єресями. Хоч і не був ченцем, жив аскетично й іноді віддалявся в усамітнення. 367 року переїхав із єпископом в Едесу (нині Шанлиурфа, Туреччина), де заснував богословську школу. Під час епідемії служив хворим, заразився й відійшов у вічність.

Залишив по собі багату письменну спадщину: теологічні, апологетичні, полемічні твори, коментарі до Святого Письма, літургійні гімни (близько 400) і поезію. У його творчості єднаються теологія і поезія: вдаючись до парадоксів і метафор, контрастів і символів, Єфрем поглиблював теологічні роздуми. Особливо схилявся над Таїнством Євхаристії та вшановував Діву Марію, один із перших писав про те, що Вона була зачата без первородного гріха. Святого називають «Арфою Святого Духа». 1920 року Бенедикт XV проголосив його Доктором Церкви.

Зображають святого у візантійському стилі, як ченця або диякона. Атрибути – виноградна лоза, сувій, перо, арфа, кадильниця.

Покровитель духовних наставників.

Уклала Юлія Бойко