Лист до коронавірусу: за це єдине тобі дякую!

Напевно сліди від ударів цього вірусу залишаться на подальше життя. Однак помічаю, коли опадає перша хмара пилу і страх припиняє брати гору, на горизонті починають з'являтись добрі речі. Важко їх помітити через прагнення боротися і панічне бажання повернутись до відомого, безпечного життя. Важко помітити плюси, коли наша свобода і воля обмежені, але вони є.

У неділю ми брали участь у Святій Месі за допомогою інтернету, я боялась, що сум за присутністю у храмі буде величезний. Завдяки благодаті - відчула глибокий мир, прийшло сильне усвідомлення того, що ІСУС насправді у цьому всьому є з нами. Є поруч, живе в мені.

Це таке очевидне, але таке важке до прийняття останнім часом. Прийняла духовне Причастя з зростаючою вірою та довірою. Відчувала себе у центрі спільноти, хоча сиділа лише з чоловіком і синами на нашому дивані.

І знаєш що?

Вірусе, ти багато чого мене вчиш, брутальним чином усвідомлюєш мені, якою я була смішною зі своїм підходом до життя, планами та мріями. Яка хитка була моя віра. За це єдине тобі дякую, що ти вивів мене з помилок, що це все виглядає інакше. Що забираючи у мене роботу, даєш час для родини, якого би не мала. Що насильно і мимоволі обдарував мене їх присутністю, цього разу оціненою до болю щиро і по-справжньому. Мої зв'язки з ними зміцнюються і такими залишаться назавжди, а ти - зникнеш.

Коли тебе вже переможемо, буду мудрішою. Стану такою, якою у своїй гордості, я думала що вже є.

Буду дбати про те, що насправді важливе. Не лише оманливе. Буду насправді щодня радіти, що відкрила очі, що мушу встати, що можу НОРМАЛЬНО зробити покупки, що мушу довго шукати місце для авто, відвідувати батьків та платити за паркування. Зроблю це з невимовною приємністю. Буду радіти, коли стоятиму у корках, їдучи на зустріч із подругами. А навіть тоді, коли повітря буде забруднене, бо це буде означати, що боремось із відомими нам проблемами, а життя йде у відомому нам ритмі, не зважаючи на те, що не до кінця хочемо його сприймати.

Буду щаслива, що можу відповісти на дзвінок когось близького, а не гніватись, що знову хтось щось від мене хоче. Не буду звертати увагу на кількість грошей, які маю, буду радіти тим, що дасть мені доля. Сховаю до кишені амбіції, якщо зможу щось зробити поза працею, то буду щаслива. Не буду нарікати, перебирати і прагнути більшого. Не буду дивитись крізь призму матеріальних категорій, бо вони нічого не значать.

Вистачить мені: залишитись вільною, не відчувати страху, бути поруч з родиною, мати в серці Бога - жити. І починаю саме сьогодні. Від тепер. У цей момент.

Кінґа Баран, переклад КМЦ за blog Deon.pl

Зображення Health