Діалог у тиші з Господом повертає нам життя. Слово Папи Франциска на загальній аудієнції 26 лютого 2020 року

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогодні, у Попільну середу, ми розпочинаємо шлях посту, сорокаденну дорогу до Великодня – цього серця літургійного року та віри. Це шлях, можливістю йти яким ми завдячуємо Ісусові, Який на початку Свого служіння відійшов на сорок днів, аби, зазнавши спокус диявола, молитись і постити в пустелі. Саме про духовне значення пустелі я й хочу сьогодні поговорити з вами. Що духовно означає пустеля для кожного з нас; хай навіть ми й живемо у містах, що означає пустеля?

Лишень уявімо собі, що ми в пустелі. Перша несподіванка – нас оточує велика тиша: жодного звуку, окрім вітру та власного дихання. Отож, пустеля – це місце відсторонення від довколишнього галасу. Цей брак слів звільняє місце для іншого Слова – Божого Слова, що втішає наші серця, як тихесенький, лагідний вітрець (пор. 1 Цар 19, 12). Пустеля – це місце Слова з великої літери. Біблія показує, як Господь любить промовляти до людей у пустелі. Там Він дає Мойсеєві Декалог – «десять слів», десять заповідей. І коли люди відвертаються від Нього, мов невірна наречена, Бог каже: «Ось чому я її заманю і заведу її у пустиню, і буду їй до серця промовляти… І вона відповість там так, як за днів своєї молодості» (Ос 2, 16-17). У пустелі ми чуємо Слово Боже, схоже на легкий звук. У книзі Царів сказано, що Слово Боже – як нитка звучної тиші. У пустелі можна віднайти сокровенну близькість до Бога, любов Господа. Ісус любив щодня відходити в усамітнені місця, аби там помолитися (пор. Лк 5, 16). Він навчав шукати Отця, Який промовляє до нас у мовчанні. А мовчати в серці дуже непросто – тому ми й намагаємося трохи поговорити, коли поруч із нами хтось є.

Великий піст – це слушний час, аби звільнити місце для Божого Слова. Це час вимкнути телевізор і розгорнути Біблію. Це час від’єднатися від мобільної мережі й під’єднатися до Євангелія. У моєму дитинстві не було телебачення, але був звичай не слухати радіо. Піст – це пустеля, це час відмовитися, відірватися від мобільного телефону й під’єднатися до Євангелія. Це слушний час відмовитися від непотрібних слів, балаканини, чуток, пліток, а також від звички бути з Господом на «ти». Це час присвятити себе здоровій екології серця, очистити його. Ми живемо в середовищі, аж занадто забрудненому вербальним шлаком, багатьма образливими та шкідливими словами, які підсилює мережа. Сьогодні образити – це наче сказати «Добрий день». Ми тонемо в пустопорожніх словах, рекламі, прихованих повідомленнях. Ми звикли чути все про всіх і ризикуємо обмирщитися аж до атрофії серця – і немає іншого способу зцілитися від цього, крім зануритись у тишу. Ми ледве розрізняємо голос Господа, Який говорить до нас, голос совісті, голос добра. Ісус, кличучи нас у пустелі, пропонує слухати те, що має значення, важливе, суттєве. На спокуси диявола Він відповів: «Чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих» (Мт 4, 4). Як хліба – навіть більше, ніж хліба, – ми потребуємо Слова Божого, потребуємо говорити з Богом: нам необхідна молитва молитви. Тому що тільки перед Богом народжуються порухи серця й руйнується черствість душі. Ця пустеля – це місце життя, а не смерті, бо діалог у тиші з Господом повертає нам життя.

Спробуймо ще раз подумати про пустелю. Пустеля – це місце для найважливішого. Погляньмо уважніше на своє життя: скільки непотрібних речей нас оточує! Ми прагнемо мати тисячі речей, які здаються потрібними, а насправді не такі. Як добре було би позбутися численних зайвих речей, аби наново відкрити найважливіше, роздивитися обличчя тих, хто нас оточує! Ісус також дає приклад цього: Він дотримується посту. Піст – це знати, як відмовитися від марних і зайвих речей, як перейти до найважливішого. Піст – це не лише для того, аби схуднути, піст провадить до найважливішого, це пошук краси простішого життя.

Урешті-решт, пустеля – це місце усамітнення. Навіть сьогодні довкола нас є багато пустель. Це самотні й покинуті люди. Скільки бідних і старих людей живе поруч із нами в тиші, безгучно, на маргінесах, у відкиненні! Їх не кличуть на аудієнцію, аби поговорити. Але пустеля приведе нас до них, до тих, хто безголосо просить про допомогу. Скільки ж мовчазних поглядів просить нашої допомоги. Шлях у великопісній пустелі – це шлях милосердя до найслабших.

Молитва, піст, справи милосердя: ось шлях великопісної пустелі.

Дорогі брати і сестри, голосом пророка Ісаї Бог дав цю обіцянку: «Ось Я творю щось новітнє: Я прокладу дорогу в пустині» (Іс 43,19). Дорога, яка провадить нас від смерті до життя, відкривається в пустелі. Ми входимо у пустелю з Ісусом, а виходимо з неї, смакуючи Великдень – силу Божої любові, яка оновлює життя. І з нами трапиться так само, як із тими пустелями, які навесні розквітають, коли пуп’янки й пагони раптом проростають «нізвідки». Мужньо увійдімо в цю пустелю Великого Посту, прямуймо за Ісусом у пустелі: і з Ним наші пустелі квітнутимуть.

Франциск, Папа
Ватикан, площа святого Петра
26 лютого 2020

Переклад КМЦ за vatican.va