П’ятдесят років тому: святий Павло VI про політ людини на Місяць

Про це повідомляють Новини з Ватикану.

«У центрі цього починання нам об’являється, ще більше, ніж таємничий місяць, людина, Боже створіння. Вона об’являється нам гігантом», – так 50 років тому, 13 липня 1969 року, під час недільної зустрічі з вірними з нагоди проказування молитви «Ангел Господній», святий Папа Павло VI прокоментував відправлення пілотованої місії «Аполлон-11» на Місяць. «Фантастика перетворюється в дійсність», – сказав тоді Глава Католицької Церкви.

Фантастика, що стала дійсністю

Перетворення фантастики в дійсність відбулося через тиждень: 21 липня 1969 року американські космонавти Ніл Армстронг і Базз Одрін ступили на поверхню місяця, діставшись до нього після чотириденного польоту. Третій учасник місії Майкл Коллінз пілотував командний модуль і мусів залишатися на орбіті, в той час як побратими у прямому ефірі здійснювали історичний крок.

Як Мойсей та Адам

Завдання пілота командного модуля були необхідними. Без нього місія не вдалася б. Як Мойсей наприкінці мандрівки через пустелю лише бачив обіцяну землі, не маючи змоги до неї ввійти, так і він лише споглядав «обітований Місяць». Щоразу, облітаючи планету навколомісячною орбітою, протягом 48-хвилин Майкл втрачав радіозв’язок із Землею. Ділячись пізніше своїми враженнями, він описав свої почуття не як страх чи самотність, але як «передсмак, задоволення, уповання, майже тріумфування». Однак, додавав він, мабуть, «з часів Адама ніхто не переживав схоже відчуття людської самотності».

Послання для космосу

Тим часом інші учасники місії вперше в історії людства ступили на поверхню Місяця. Першим був Ніл Армстронґ, з уст якого прозвучала відома фраза: «Це один маленький крок для людини, але гігантський стрибок для всього людства».

Зібравши понад 20 кілограмів матеріалу для дослідників та встановивши прапор, вони повернулися до свого колеги. Але перед тим, як покинути поверхню місяця, вони залишили диск, на якому були записані побажання від тодішніх світових лідерів, між якими – слова 8-го Псалма: «Коли на небеса спогляну, твір твоїх пальців, на місяць та на зорі, що створив єси, то що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш. Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав його. Поставив його володарем над творами рук твоїх, усе підбив йому під ноги».

Що це за істота, спроможна на таке?

Це послання для космосу їм ввірив Папа Павло VI, який тиждень перед тим, скеровуючи свою думку до запланованої місії, ділився роздумами про велич людини, зауваживши, що йому спадають на думку саме ці слова зі Святого Письма. «Якщо взяти до уваги згуртованість умів, всю діяльність, інструменти, економічні засоби, дослідження, експерименти та спроби, яких вимагає це починання, то подив перетворюється у роздуми, й це міркування схиляється над людиною, над світом, над цивілізацією», – сказав він, повторюючи відвічні запитання:

«Що це істота, спроможна зробити так багато? Настільки незначна, настільки тендітна, схожа до тварини, що не змінює і не перемагає сама в собі обмеження своїх природних інстинктів, і настільки велична, володарка речей, настільки переможна над часом і простором? Ким же ми є?».

Шанс чи загроза?

Через тиждень, 20 липня 1969 року, напередодні примісячення «Аполлона-11», Папа Монтіні знову скерував свою думку до цієї місії, запросивши в цьому контексті до роздумів над космосом, який «відкриває перед нами своє мовчазне таємниче обличчя», та над науково-технічним прогресом.

«Подив, ентузіазм, захоплення засобами, результатами людського генія та людських рук, зачаровують нас, можливо, навіть аж до безумства. Й тут приховується небезпека: ми повинні остерігатися ідолопоклонства перед засобом. Це правда, що засіб безмежно помножує ефективність людини, але чи ця ефективність завжди йде їй на користь?» – запитував Павло VI, нагадуючи, що «все ще досі залежить від серця людини».