Папа: Гріх віддаляє нас від Бога, але не Бога від нас

Про це повідомляє Радіо Ватикану.

Ця ініціатива, народжена в контексті Ювілею Милосердя, полягає в тому, щоб певного дня – зазвичай це п’ятниця перед четвертою неділею Великого Посту – принаймні одна з церков у кожній дієцезії була відчинена для адорації та сповіді цілодобово чи, зважаючи на місцеві можливості, принаймні якнайдовше. Стало добрим звичаєм, що цього дня Папа очолює покаянну молитву в базиліці Святого Петра, під час якої уділяє Таїнства Сповіді.

Богослужіння відбулось у формі Літургії Слова, під час якої прозвучав уривок із першого Послання святого Йоана та євангельська розповідь про відречення святого Петра. Папа Франциск розпочав проповідь із роздумів про слова улюбленого Христового учня: любов Бога така велика, що Він зробив нас Своїми дітьми. Божа любов «завжди більша за те, що ми можемо собі уявити»; вона поширюється, «виходячи за межі будь-якого гріха, який наше сумління може нам закинути». Ця любов на знає ні меж, ні кордонів, для неї нема тих перешкод, «які ми звикли встановлювати перед людиною, боячись, що її прихід відбере в нас свободу».

«Ми знаємо, що наслідком стану гріха є віддаленість від Бога. Насправді гріх – це те, через що ми самі віддаляємося від Нього. Але це не означає, що Він віддаляється від нас. Стан слабкості й розгубленості, у який ми потрапляємо через гріх, є ще однією причиною того, чому Бог залишається близько до нас. Ця впевненість має завжди нас супроводжувати». За словами Папи, Божа благодать не припиняє діяти в нас, посилюючи уповання на те, що нам ніколи не забракне Його любові, попри будь-який гріх, який можемо вчинити, «відкидаючи Його присутність у нашому житті». Це спонукає нас усвідомити розгубленість, яка приходить у наше життя, як колись прийшла в життя апостола Павла.

«Євангеліст вкрай лаконічний. Спів півня, здається, зосередив розгубленого до того часу чоловіка. Він пригадує Ісусові слова – і пелена врешті падає, Петро нарешті може розгледіти за сльозами, що Бог об’являється в Христі, Якого б’ють по щоках, ображають, від Якого він відрікся, але Який іде, щоб померти за нього. Петро, який хотів би загинути за Ісуса, тепер розуміє, що мусить прийняти Ісусову смерть за себе. Петро хотів навчати свого Вчителя, хотів іти перед Ним, та саме Ісус іде, щоб умерти за Петра; а Петро раніше цього не розумів, не хотів зрозуміти». Тепер святий Петро нарешті розуміє, що Ісус «любить його і просить дозволити себе любити». Він збагнув, що не дозволяв Ісусові «спасти себе повністю», відкидаючи можливість любові до себе.

«Як же важко дозволити любити себе по-справжньому! Ми прагнемо, щоб у нас завжди було щось, пов’язане з визнанням, хоча направді ми боржники в усьому – адже Бог любить нас перший і цілковито спасає... Просімо в Господа благодаті пізнати велич Його любові, яка касує кожен наш гріх. Дозвольмо, аби ця любов очистила нас, щоб ми пізнали істинну любов!»

Після цих слів базиліка святого Петра поринула в молитовну тишу. Присутні розпочали іспит совісті, після якого відбулося загальне визнання гріхів. Після молитви «Отче наш» розпочалися індивідуальні сповіді; перш ніж сповідати, Папа також приступив до Таїнства Примирення.

За темою:
Папа Франциск про cповідь і розпізнавання покликання
Папа: Служіння мігрантам – частина місійного мандату Церкви
Папа ректорам семінарій: Будьмо свідками надії