На початку Святої Меси єпископ Рима проголосив блаженними Католицької Церкви двох колумбійських мучеників, які постраждали під час півстолітнього періоду насильства в цій країні: єпископа Хесуса Еміліо Харамільйо Монсальве та священика Педро Марію Раміреса Рамоса.

У контексті свята Святіший Отець зауважив, що Діва Марія – це перший промінь, який провіщає завершення ночі й наближення дня, а Її народження дозволяє нам «відчути сповнену ніжності та співчуття ініціативу любові», з якою Бог схиляється над нами, запрошуючи до союзу з Ним, якого «ніхто й ніщо не зможе розірвати».

Коментуючи євангельський уривок про родовід Ісуса Христа із Євангелія від святого Матея, Папа підкреслив, що це не просто перелік імен, а «жива історія народу, поруч із яким крокував Бог», Який, ставши одним із нас, показує, «що в Його крові тече історія і праведників, і грішників». Цей перелік також нагадує нам, що ми – мала частинка великої історії, і допомагає «не абстрагуватися від конкретних історичних координат, у яких нам випало жити».

«Згадка про жінок – а жодна з перелічених у родоводі не належить до ієрархії видатних жінок Старого Завіту – дає нам змогу для особливого зближення: вони звіщають, що всудинах Ісуса тече і язичницька кров, нагадують нам про історії маргіналізації та підкорення», – сказав Понтифік, зауваживши, що у спільнотах, де ще досі проявляються тенденції наставлення вищості чоловіків над жінками, варто звіщати, що «Євангеліє розпочинається вказівкою на жінок».

Серед цього всього, вів далі Папа, бачимо Ісуса, Марію та Йосифа. Марія Своїм великодушним «так» дозволила Богові «взяти на Себе цю історію», а «праведний муж» святий Йосиф не допустив, аби «гордість, пристрасті та ревнощі відкинули його з цього світла»: «благородство його серця спонукає підпорядкувати любові те, чого він навчився взаконі».

Святий Отець вказав на те, що колумбійський народ – це Божий народ, який також має родоводи, наповнені історіями як любові та світла, так і протистоянь і пітьми. Ці останні ставлять перед нами запитання: як дозволити на прихід світла? Які дороги ведуть до примирення? «Як Марія, сказати "так" повній історії, а не її частині; як святий Йосиф, відкласти пристрасті й гордість; як Ісус Христос, узяти на себе, обійняти цю історію», – відповідає Папа. А це стає можливе лише тоді, коли «наповнимо світлом Євангелія наші історії гріха, насильства й сутичок».

«Примирення – це не абстрактне слово; якби воно було таке, то приносило б лише безплідність, ба більше, віддаленість. Примиритися означає відчинити двері для всіх, для кожної особи, яка пережила трагічну реальність конфлікту. Долаючи зрозумілу спокусу помсти, жертви стають найімовірнішими учасниками процесів побудови миру. Необхідно, аби хтось мав відвагу зробити перший крок у цьому напрямку, не чекаючи, доки його зроблять інші. Вистачить однієї доброї людини, аби почала існувати надія! І кожен з нас може стати цією людиною! Це не означає, що потрібно відмовитися від визнання відмінностей і конфліктів чи приховувати їх. Це не легітимізація особистих чи структурних несправедливостей. Вдаватися до примирення не передбачає пристосування до ситуацій несправедливості».

Святий Отець наголосив, що «примирення конкретизується та консолідується завдяки внескові всіх», даючи змогу «будувати майбутнє та зростати в надії». Бо «без щирого заанґажування у примирення» будь-які спроби побудувати мир приречені на поразку.

Врешті, вказавши, що служба відбувається в чудовому довколишньому середовищі, Папа зазначив, що наше «так» примиренню включає також примирення з природою. Адже насильство, «присутнє в людському серці, зраненому гріхом», проявляється й у «знаках захворювання» в ґрунті, воді, повітрі та живих істотах.

Джерело: Радіо Ватикану