Папа семінаристам: клерикалізм – це викривлення священства

Про це пише Vatican News.

У четвер, 10 червня 2021 року, Папа Франциск прийняв на аудієнції спільноту Папської Семінарії «Пія ХІ» італійського регіону Марке, що розташована в місті Анконі. Пригадуючи про те, що цей рік присвячений святому Обручнику Йосифові, він поділився з учасниками аудієнції своїми роздумами «про цю надзвичайну постать, що є близькою людській природі кожного з нас» (Ап. лист Patris corde, 8 dicembre 2020).

Слухняність – передумова зростання

Наступник святого Петра порівняв семінарію з Пресвятою Родиною з Назарету, «в якій Христа прийняли, про Нього піклувалися та формували Його з огляду на місію, доручену Отцем». Христос, як підкреслив Папа, дозволив, щоб Його земні батьки, Марія і Йосиф, любили та провадили Його. Таким чином, Христос навчає нас, що «без слухняності ніхто не може зростати і ставати дорослими». «Потрібно, щоб кожен з вас запитував себе: “Я слухняний чи бунтівний і роблю те, що мені заманеться?”» – додав Папа, звертаючись до семінаристів. Слухняність, за його словами, – це конструктивна риса для власного покликання і власної особистості.

Бути для семінаристів вчителями життя

Звертаючись до форматорів семінарії, Святіший Отець зазначив, що вони повинні бути для семінаристів тими, ким святий Йосиф був для Христа: семінаристи повинні вчитися більше з їхнього життя, аніж зі слів; послух вихователів повинен надихати вихованців до слухняності; їхня відданість – до працьовитості; свідчення їхньої стриманості та відкритості повинні спонукати семінаристів до щедрості стосовно бідних; а їхня цнотлива приязнь повинна вчити вихованців батьківства.

Посилаючись на Апостольський лист Patris Corde, Папа зазначив, що передання називає Йосифа «найчистішим», що виражає протилежність до володіння. «Ціломудреність, – як зазначається в цьому Апостольському листі, – це свобода від володіння в усіх сферах життя. Тільки коли любов є чистою, вона є справжньою любов’ю. Любов, яка хоче володіти, врешті-решт, завжди стає небезпечною, полонить, душить, вчиняє нас нещасними».

Роздумувати про шлях розпізнавання молодого Христа

Звертаючись до семінаристів, Понтифік закликав їх наслідувати приклад Христа, який слухняно дозволив Йосифові виховувати Себе. З юнацького віку Йому довелося відчути на собі труднощі, які тягне за собою шлях зростання. Будучи Богом, Він був також справжнім чоловіком і пройшов усі стадії людського зростання. Папа вказав на важливість роздумувати про молодого Ісуса, про Його шлях розпізнавання власного покликання, про те, як Він, слухаючи та довіряючи Марії та Йосифу, вів діалог з Отцем, щоб зрозуміти Свою місію.

Семінарія – школа людяності

Папа побажав, аби семінарія стала для семінаристів немов би домом у Назареті, «в якому Божий Син навчився від своїх батьків людяності та близькості». «Не задовольняйтеся тим, що ви вмієте користуватися соціальними мережами та засобами масової інформації, – закликав він. – Ви зможете передавати слова життя тільки тоді, коли будете перетворені Божим Словом. Світ спраглий священиків, здатних передавати доброту Господа тим, хто досвідчив гріх і невдачу, священиків, що є знавцями людства, душпастирів, готових розділити радощі та працю ближніх, світ спраглий мужів, здатних відгукнутися на волання тих, хто страждає».

В контакті з дійсністю

Святіший Отець заохотив семінаристів вчитися людяності від Ісуса, присутнього в Євангелії та в Кивоті, а також від святих та тих, хто передав їм віру: від своїх батьків, дудусів і бабусь.

«Семінарія, – зауважив він, – не повинна віддаляти вас від дійсності, від небезпек, ні, тим менше, від інших, а навпаки, повинна допомагати вам наблизитися до Бога і до ближніх». Папа також застеріг семінаристів перед закам’янілістю, що є одним із проявів клерикалізму, а клерикалізм – це викривлення священства. За закам’янілістю приховується відсутність людяності.

Чотири виміри формування

Далі Понтифік зупинився на чотирьох вимірах формування: людському, духовному, інтелектуальному та душпастирському. Щодо першого виміру, він вказав на необхідність не віддалятися від своєї людськості й закликав семінаристів не закриватися самі в собі, особливо, в моментах кризи, а відкриватися перед своїми виховниками, долаючи різні форми внутрішньої неправди.

Щодо духовного виміру, Папа наголосив, що молитва не повинна стати строгою обрядовістю, бо вона є особистою зустріччю з Богом. Він закликав їх, зважати на те, аби літургія і спільнотна молитва не стали вираженням самозакоханості.

Третій вимір, – навчання, – за словами Святішого Отця, повинен допомогти семінаристам «вступити з усвідомленням та компетентністю у складність сучасної культури та думки, не боятися її та не ставитися до неї вороже», бо саме в ній потрібно втілювати мудрість Євангелія.

І душпастирське формування, що є четвертим виміром, як наголосив Папа, повинно заохочувати семінаристів із захопленням виходити назустріч людям. Священики, за його словами, існують для того, аби служити Божому люду, піклуватися про рани всіх, особливо бідних.

Відкритість людини на інших, це вірний доказ того, що вона від Бога. «Бути учнями Ісуса, означає позбуватися самого себе і уподібнюватися до Його почуттів, до Того, хто прийшов “не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити” (пор. Мк 10,45)», – наголоси він, додаючи, що справжній душпастир прямує попереду свого люду, серед люду та позаду нього.

На завершення Папа порадив семінаристам шукати у своїх дієцезіях старих священиків, які мають мудрість, і які своїм свідченням можуть навчити, як вирішувати душпастирські проблеми.