Кардинал Черні: Синодальність – шлях Церкви третього тисячоліття

Про це пише Vatican News.

Синодальність – це фундаментальна риса церковної ідентичності. Так вважає кардинал Майкл Черні SJ. Про це він пише у статті «Прямуючи до синодальної Церкви», опублікованій 31 грудня 2020 року в єзуїтському журналі «La Civiltà Cattolica».

Синодальність і співвідповідальність

На його переконання синодальність – це спосіб, у який Церква заохочує всіх своїй членів до співвідповідальності, цінує їхні харизми та служіння, зміцнює узи їхньої братерської любові. При цій нагоді кардинал Черні пригадав, що догматична конституція «Lumen Gentium» ІІ Ватиканського Собору є підґрунтям синодальності, адже у ній Соборові Отці висловили важливість мирян у житті церковної спільноти, які покликані до співучасті в її управлінні, відповідно до завдань, місії та способів, що їм притаманні.

Як далі зазначив Заступник Секретаря ватиканської дикастерії, поняття колегіальності стосується більшою мірою уряду єпископів, а ось синодальність є значно ширшою концепцією, оскільки включає участь усього Божого народу у житті та місії Христової Церкви. Власне, такого сенсу цьому термінові в своїх повчаннях надає Святіший Отець Франциск: не йдеться про структуру Церкви, але про видиму форму сопричастя, шляху церковного братерства, в якому беруть участь і роблять свій особистий внесок всі охрещені.

Синодальність – шлях Церкви

«Синодальність – це шлях, на який Бог очікує від Церкви третього тисячоліття», – пише кардинал, цитуючи Папу Франциска. Він переконує, що Церква є, немовби, перевернутою пірамідою, де існує баланс між усіма її членами: мирянами, Колегією Єпископів, Святішим Отцем. Це, у свою чергу, заохочує призадуматись також над словами Апостольського напоумлення «Evangelii gaudium», де Папа вказує на те, що синодальність є необхідною передумовою, аби дати Церкві оновлений поштовх до місійності, яка вимагає активнішої участі мирян.

Синодальність і потребуючі

За словами кардинала Майкла Черні, ще одним важливим інструментом для здійснення синодальності є “віддавання переваги потребуючим”. Не йде мова про перевагу соціологічного характеру, але богословського, що пов’язаний із спасенним діянням Господа Бога. Таке спрямування на бідних і потребуючих є інтегральною частиною Доброї Новини Ісуса Христа і процесу перетворення, розпочатого останнім Вселенським Собором. Важливим є те, аби не вважати бідних і потребуючих пасивними об’єктами нашої харитативної діяльності, але визнати їх як частину Божого люду та суб’єктів власного визволення та як активних діячів євангелізаційної місії. «Зустріч з бідним, – підкреслив Заступник секретаря дикастерії, – це сприятлива нагода, аби дозволити на те, щоб мене євангелізував Христос».

З уважністю до бідних і потребуючих тісно пов’язана також і турбота про наш спільний дім. Кардинала Черні зазначає, що про цей зв’язок нам нагадує Папа Франциск у своїй енцикліці «Laudato si’», присвяченій дбанню про сотворений світ.

Потреба навернення та єдності

«Але що слід чинити, щоби синодальність зростала у Церкві?» – над цим запитанням заохочуючи далі замислитися автор статті, як перші кроки пропонуючи розпочати процес навернення, зосереджуючи увагу на «інклюзивній єдності», яка залучає всі складові Божого народу, зокрема бідних. На переконання кардинала, без «взаємного прийняття» церковні структури можуть виявитись недостатніми для того, аби осягнути ту ціль, для якої вони були створені.

Врешті, заключна частина статті наголошує на важливості духовного досвіду та молитви як необхідних інструментів здійснення позитивних реформ.