Не бійтеся! Чергові роздуми, скеровуючи погляд у після пандемії

Про це повідомляє Vatican News.

«Не бійся! Бо я буду з тобою!». Ці слова часто повертаються на сторінках Святого Письма. Це слова самого Бога, чи сказані від Його імені тим, кого Він покликав до зобов’язуючої та неочікуваної місії, на ще невідомі дороги, як от Мойсей перед палаючим кущем і Марія перед ангелом. «Не бійтеся!» – це слова, з якими пророки промовляли до народу, пригніченого тривогою, наприклад, тоді, коли він був безвихідно загнаний між Червоним морем і єгипетськими колісницями. Також Ісус їх повторює неодноразово, промовляючи до Своїх учнів, до «малої отари», що йде за Ним, чи до тих, які зазнаватимуть переслідування в Його ім’я. Цим останнім Ісус наголошує, що вони не повинні боятися людських сил, бо ці можуть лише забрати життя тіла, але не душі, а в період випробування Бог їх не покине.

Великі слова «Не бійтеся!», як добре пам’ятаємо, у часи, близькі нам, наполегливо повторював святий Йоан Павло ІІ від самих початків свого понтифікату, промовляючи до всього світу: «Не бійтеся! Відчиніть свої двері для Христа!». По суті, віра в Христа-спасителя є, для всіх, великим і остаточним визволенням від страху.

Пандемія, коли буде стабільним чином переможена завдяки ефективній вакцині, в будь-якому випадку залишить нам у спадок непевність, скажімо, навіть прихований страх, готовий наново розквітнути. Тепер ми знаємо, що не зважаючи на всі зусилля, на всі правильні старання з метою зменшення загроз, можуть з’явитися та вийти з-під контролю інші віруси чи інші сили, спроможні застати нас зненацька та ввести в кризу наш спокій і наші запевнення. Бо абсолютної безпеки на цій землі не існує, вона не є можливою. Й ніколи не існуватиме також і в майбутньому.

Без сумніву, ми повинні очікувати від науки та суспільної й політичної організації, й загалом, від людського розуму, суттєвої допомоги в тому, щоб відновити спокій, необхідний для спокійного та «нормального» суспільного й особистого життя. Але залишається потреба чогось глибшого, для чого цих відповідей не вистачає.

Чи можемо жити вільними від найрадикальніших побоювань за себе самих і дорогих нам людей, за своє майбутнє? Де ключ для життя в мирі, тобто, насправді доброго життя також і на цій землі, незважаючи на всі труднощі, які кожного дня неминуче постають перед нами? Добре знаємо, що кожен з нас має свою особистість, свій характер та свою історію, що глибоко впливають на нашу поведінку. Хтось неспокійніший і тендітніший, і в цьому немає його провини, хтось від природи є спокійнішим й оптимістичнішим, і це – дар. Але Господнє слово звернене до всіх, воно є запрошенням усім з упованням ввіритися любові, яка нас випереджує, огортає нас своїм поглядом і супроводжує.

Сьогодні ми часто стримано говоримо про Боже «провидіння». Це слово, як нам здається, підважує наші обов’язкові християнські зусилля в світі, що воно вчиняє нас пасивними й менш відповідальними. Але цей підхід – пастка. Забуватися про Боже провидіння означає втратити відчуття того, що Божа любов нас огортає і супроводить, навіть якщо часто наші очі неспроможні розпізнати це. В Нагірній проповіді Ісус запрошує розплющити очі: «Гляньте на птиць небесних, гляньте на полові лілеї…», – і не дозволити, аби нас повністю поглинули безпосередні турботи про наш земний добробут. Крім птахів і квітів, розплющене око кожного дня може побачити також чимало інших знаків любові та надії, розсіяних вздовж нашої стежки, в обставинах і людях, яких зустрічаємо, в їхніх словах та вчинках. Кожен з нас вважає благодаттю зустріти людей, які вміють побачити їх і допомогти нам це зробити з проникливим оком і спокійним поглядом. Розпізнати їх і дбати про те, щоб їх пізнавали, є обов’язком, бо це ті, хто дивиться трохи далі та скеровує погляд до висот, до джерела любові, до мети надії.

Слова про провидіння Ісус завершує дуже мудрою порадою: «Доволі дневі його лиха». Ми не повинні дозволити на те, щоб турботи сьогоднішнього, завтрашнього дня і всього майбутнього навалювалися на нас всі разом: вони розчавлять нас. Ми повинні замислюватися над тим, що кожен день має свою порцію лиха, але також – благодаті. Ми повинні вірити, що кожного дня нам буде дана необхідна благодать для того, щоб знести тягар. Благодать, необхідна для шукання Божого царства та його справедливості в цьому житті та у вічному. Свята Тереза Авільська залишила нам слова, що розширюють наше серце й наші горизонти за межі будь-якої перешкоди: «Нехай ніщо не турбує і не лякає тебе. Все промине, Бог – незмінний. Все осягається з терпеливістю. Хто має Бога, тому нічого не бракує. Вистачає Самого Бога». Чи зможе наша віра надихнути нас на довгій дорозі, що стелиться перед нами, щоб це була розумна й мудра мандрівка, насправді вільна від лихих порад і глибокого страху, вільною в надії від страху смерті?