Єпископ Ян Пурвінський: люди були для мене великою підтримкою

– Ексцеленціє, який вигляд має життя єпископа-емерита?

– Почуваюся як пенсіонер. А як священник, як єпископ багато часу приділяю молитві, роздумам, читанню книжок. Щодня звершую Святу Месу. На розарії намагаюся молитись усі чотири частини. Молюсь за всіх – за живих і мертвих. Я старався так робити як священник, і зараз дотримуюсь цього, щомісяця звершую Святу Месу за всіх своїх друзів, семінарію, дієцезію та парафії, добродіїв, рідних та близьких. Одного дня за живих, другого – за померлих. Молитва сьогодні дуже потрібна. Багато спілкуюсь із людьми. Незважаючи на те, що я тут як емерит, люди приходять у різних справах. Особливо просять про молитву. Приносять дітей, сьогодні вони часто хворіють.

Відчуваю, що зрісся з Україною, що вже половину свого життя тут прожив (сміється). Українці мені дуже подобалися від самого початку. Люди тут дуже добрі, відкриті, жертовні. Тому, думаю, що я тут вже і залишуся. Могила також буде у цій землі.

– На початку, коли Ви приїхали до України, було важко. Що стало Вашою підтримкою в ті часи?

– Великою підтримкою стали для мене люди. Житомирська катедра щодня була переповнена, особливо вечорами, коли о. Щипта розпорядився, щоб усі місцеві сповідались у будні щовечора. У неділю і свята сповідались приїжджі. Багато людей було. Тоді з кожного села прибували три рейсові автобуси. Така кількість людей свідчила про те, що з вірою хоч і борються, але вона не піддається, не вмирає, а ще більше поширюється. Багато запрошували їздити селами. Там служби не правили, але брали комуніканти і після Сповіді причащали.

Пам’ятаю якось (здається, це було Рихальське, під час Великого поcту) 400 людей посповідав, десь до першої ночі. Сам дивувався. Відомо, що потім було видано багато заборон і попереджень від уповноважених у справах релігії. Але люди просили, я нікому не відмовляв. Їздив аж до Чорнобиля, під Білорусь. Сповідав усіх, хто приходив. І так само у катедрі нікому не відмовляв у сповіді. Це допомогло людям згуртуватись. Для мене самого це була велика радість.

– Останнім часом Папа для Церкви в Україні призначив нових єпископів. Як Ви сприйняли цю новину?

– Це велика радість. Тепер я бачу, що для нашого єпископа Олександра є можливість працювати аж цілих 35 років (сміється). Молодий єпископ має більше сил. Я, коли почав старіти, просив про помічників. Це були єпископи Станіслав Широкорадюк, Віталій Скомаровський, які мені допомагали. Сили вичерпуються. Тому я радію, що є молоді єпископи. Вони багато зроблять. Головне, що вони мають досвід навчання за кордоном, бачили світ, мають контакти зі світом, що підкреслює характер вселенської Церкви. Я завжди молюсь за всіх єпископів, аби Бог дам їм мудрість, благодать, сили та здоров’я. Я важко пережив смерть архієпископа Петра Мальчука. Бо хто міг подумати, що таке станеться? Єпископам, а також і всім священникам, треба дбати про своє здоров’я.

– Ви зараз маєте більше часу, і ми знаємо, що ви слідкуєте за християнськими мас-медіа.

– Я дуже радий, що існує Католицький медіа-центр. Молюсь за вас, за Радіо «Марія», Телебачення Віковічного Слова. Хочу побажати усім працівникам потрібних благодатей, здоров’я, духовного зростання, аби нести духовність через мас-медіа. Це дуже потрібно. Багато людей, і старших осіб також, може, навіть і не католиків, слухають та дивляться ваші ресурси. Програми на телебаченні змістовні. Старайтеся для слави Божої! І якщо це робите для Божої слави, Господь благословляє. І я також Вам уділяю Божого благословення +!

– Владико, дякуємо за розмову! Дякуємо за Ваше служіння на Божій ниві, за відвагу приїхати до України, на нову місію! Хай Бог винагородить за Ваше служіння і благословить Вам на щодень!

Аліна Петраускайте, КМЦ