Коротка історія Католицької Церкви в Ірландії

Поява християнства на островіХристианізація Ірландії нерозривно пов’язана з місіонерською діяльністю святого Патріка (373–463), якого й сьогодні вважають покровителем країни. Треба сказати, що століттями віддана Риму Католицька Церква в Ірландії уже від початків виявляла бунтарський дух.Ранню Церкву тут іменували кельтською, а її поділ мав не дієцезіальну, а кланову основу. Вождь клану призначав єпископа, а що про це думають у Римі, нікого не цікавило; крім того, посада єпископа була спадкова, на неї мали монополію певні роди. Духовенство платило податки у скарбницю лідера свого клану, а той уже вирішував, чи дістанеться щось із них Римові. Священники здебільшого були віддані радше традиціям свого клану, ніж ученню Церкви. Монастирі самі обирали абатів, а традиційного на той час для Європи статуту св. Бенедикта Нурсійського (480–547) майже ніхто не дотримувався. Саме від кельтської Церкви до нас дійшов кельтський хрест як символ християнського віри, а не язичництва.Кінець кельтської ЦерквиЗникнення кельтської Церкви та затвердження на її місті традиційного католицизму тісно пов’язані з приходом до Ірландії англійських загарбників. 1152 року відбувся Келльський Синод, який ухвалив низку важливих постанов: визнання влади Папи над Церквою в Ірландії; сплата обов’язкової десятини на користь Риму; целібат для священників; заборона дошлюбних статевих стосунків; звільнення духовенства від сплати податків; затвердження дієцезіального поділу. Проте більшість духовенства дотримувалася старих порядків.Це дало привід англійському королю Генріхові ІІ Плантагенету (1154–1189) через три роки після Келльського Синоду просити в Папи Адріана IV (1154–1159) дозволу увійти військом до Ірландії нібито для упокорення «бунтівної» Церкви. Неймовірний збіг обставин: Адріан IV – це якраз той єдиний в історії папства Понтифік-англієць. І, мабуть, не треба уточнювати його відповіді на праведний порив побожного короля Англії.Перший повномасштабний напад англійського воїнства відбувся 1161 року, і Католицька Церква активно йому сприяла. Попри те, що представники дворянства й духовенства поспішили присягнути на вірність королю, більша частина острова не була підкорена, а наступний похід, який очолив син Генріха Йоан, узагалі завершився розгромом англійських військ.Утім, Католицькій Церкві зрештою судилося стати не агресором, а однією з головних рушійних сил боротьби за незалежність Ірландії.Католицька Церква в боротьбі за свободу Ірландії1534 року англійський парламент ухвалив «Акт про супрематію», за яким главою Церкви Англії проголошено короля Генріха VIII. Так зароджується одне з відгалужень протестантизму – англіканство.Відтоді католицька віра стає ознакою національної ідентичності ірландців на противагу загарбникам-протестантам. Військові експедиції проти Ірландії провадили монархи Генріх VIII, Єлизавета І, Яків І, але справжнього лиха католики Ірландії зазнали 1649 року, коли до країни вдерлася армія Олівера Кромвеля, лорда-протектора Англійської республіки. Фанатичний протестант Кромвель усім серцем ненавидів Католицьку Церкву і втопив країну в крові. Одна з найтрагічніших сторінок цієї історії – здобуття міста Дроеда: більшість населення було вбито, католицьких священиків порізали на шматки.Після Кромвелевого завоювання Ірландії католики стали тут людьми другого сорту. Їхнє становище не покращилося і з поверненням до Англії монархії. Католикам було заборонено обирати чи бути обраними до парламенту, відкривати школи, видавати та продавати друковану продукцію й публічно демонструвати своє віросповідання.У цей тяжкий час символом опору ірландців став ірландський розарій: 10-12 зернин, не з’єднаних у коло, з хрестом на одному кінці й кільцем, щоб одягти на палець, на іншому. Такий розарій було зручно ховати в рукаві, коли наближалися військові або поліція.У першій половині ХХ століття в Ірландії розпочалося збройне повстання, основною рушійною силою якого стала Ірландська республіканська армія. Католицькі священники активно сприяли борцям за незалежність: були капеланами в бойових загонах, переховували поранених і зброю. Також Католицька Церква була посередником під час мирних переговорів.Сьогодення Католицької Церкви в Ірландії1949 року Ірландія стала незалежною країною. У складі Великої Британії зашилася лише Північна Ірландія, де домінували протестанти.Протягом кількох століть Католицька Церква боролася за виживання під тиском протестантів, щоб згодом повільно, крок за кроком, втрачати популярність у вільній Ірландії. 1972 року з Конституції країни було прибрано пункт про привілейований статус католицької Церкви як гаранта віри, яку сповідує більшість ірландців.1995 року, за підсумками всенародного референдуму, в Ірландії офіційно було дозволено розлучення. За постановою референдуму 2015 року шлюбом визнано союз двох людей, хоч би якої вони були статі. І, як уже було згадано, у травні 2018 року референдум схвалив аборти.Ірландія зберегла зовнішні риси однієї з найбільш католицьких країн світу – але храми в неділю здебільшого порожні. Спомин святого Патріка перетворився на день всезагальної пиятики. Як не парадоксально, найвідданіші католики зараз мешкають у Північній Ірландії, намагаючись зберегти ідентичність серед протестантської більшості.Чи зможе візит Папи Франциска вплинути на цю тривожну тенденцію? Будемо молитися у цих намірах.

Павло Зінченко