Папа Павло VI і його позитивний погляд: 50-річчя «Humanae vitae»

Зустріч в вірними у Кастель Ґандольфо

Середа в розпалі літа. У залі для аудієнцій літньої папської резиденції в Кастель Ґандольфо зібралося чимало людей. Атмосфера була спекотна не лише з огляду на погоду. Уже перша фраза Павла VI викликала збудження: «Тема нашої розмови сьогодні зумовлена енциклікою під назвою "Humanae vitae"».

Мабуть, це був момент, якого Папа Монтіні очікував уже кілька днів: нагода безпосередньо звернутися до вірних і щиро висловитися на тему, якій він присвятив кілька років зусиль, утіливши її в одному з найделікатніших і найскладніших документів свого понтифікату й сучасної Церкви.

Ключовий прикметник

Кілька вступних фраз, і ось звучить найнапруженіша думка: «Цей папський документ… – не лише формулювання негативного морального закону, тобто заперечення будь-якої дії, що має на меті зробити неможливою прокреацію; це, насамперед, позитивний виклад подружньої моралі з огляду на її місію любові та плідності». Павлові VI добре відомі критики та застереження щодо тексту, як всередині Церкви, так і поза нею. Тож звичний перебіг промови, урочистий і суворий водночас, дав збій: коли переслухуємо запис цієї аудієнції, слова «позитивний виклад» практично дзвенять у мікрофоні.

Цей прикметник пробив тріщину в поставі стриманості, виявивши серце не просто Папи, а людини. Серце того, хто, виходячи за межі складних дебатів, які зродилися навколо енцикліки, відчуває потребу надати пояснення. Бажання розповісти про те, що Папа пережив особисто, коли скрупульозно, пункт за пунктом працював над текстом, щоб перетворити його в акт учительського уряду Церкви, – це прояв роздумів, продиктованих не нечутливим і гнітючим автократизмом, а любов’ю батька до родин, особливо до тих, які щодня зіставляють своє життя з вірою.

Папа пояснює, що не планує говорити під час цієї зустрічі про зміст енцикліки «Humanae vitae». Він воліє дати простір «почуттям», які переповнювали серце протягом років роботи над документом. Першим із них було відчуття великої відповідальності, що «завдало нам немало духовних страждань».

«Ми досліджували, перечитували, обговорювали, наскільки це було можливо, і багато молилися», – розповів він. Використання множини в цих словах здається спробою розширити тягар праці, якого автор не бажає приховувати, у тому, що стосувалося слухання та зіставлення всіх голосів, компетентних в цій матерії.

Надія на християнські подружжя

Й, усе-таки, додає далі Павло VI, «іншим почуттям, яким ми завжди керувалися в нашій праці, було почуття милосердної любові, пастирської чутливості до тих, хто покликаний інтегрувати в подружньому житті та в родині свою окрему особистість».

А третім почуттям, за ствердженням Папи, була «надія». Надія на те, що саме «християнські подружжя зрозуміють, що наші слова, хоч би якими суворими й твердими вони здавалися, прагнуть передати автентичну любов, покликану перетворити себе в наслідування любові Христа до Його містичної нареченої Церкви», а також «влити в сучасну сім’ю її належну духовність, джерело вдосконалення для її окремих членів та морального свідчення в суспільстві».