Нова книжка «Світ Біблії»: ключ до розуміння Святого Письма

– Для Вас ця книжка – дебютна. Як Ви наважилися її написати?
Насправді не так я наважився, як мене підштовхнули. Студенти, яким я з 2002 року читаю в Інституті релігійних наук святого Томи лекції з біблійного середовища, завжди просять про конспекти лекцій. Доводилося відповідати, що їх іще нема, що вони ще не дописані. Врешті-решт інститут запропонував мені видати підручник, і я подумав, що варто було б його зробити саме з цих лекцій. Ось так і постала книжка.
Підкреслю, що це саме підручник – він написаний для студентів. Я орієнтувався на конкретних студентів, яких знаю особисто, які вчаться в Інституті релігійних наук. І передусім книжка має слугувати саме їм. Але я впорядковував матеріал ще й так, щоби кожен зацікавлений читач міг собі скласти певну цілісну картину біблійного світу Старого Завіту й відтворити епоху Ісуса Христа.

– Чи можете Ви назвати аналоги цієї книжки?
У світі її аналогів дуже багато. Дуже багато літератури, яка стосується тла біблійних книг, культурного й цивілізаційного контексту Біблії. Є й багатотомні видання, і наукові, і популярні. Тим часом в українськомовному книжковому світі, як мені здається й наскільки я знаю, це може бути чи не найперша така книжка. Є деякі видання Біблійних атласів з елементами біблійного середовища. Є цікава й дуже добре ілюстрована маленька книжка «Побут людей за днів Ісуса Христа» авторства Міріам Файнберг Вамош, написана на популярному рівні, де йдеться про тогочасний побут і різні аспекти життя. Але щодо видань із повнішим поглядом на контекст, із застосуванням наукового підходу, то, гадаю, цю книжку можна вважати першою.

– Чим особлива ваша книжка на тлі аналогів, про які йшлося?
Власне, треба зазначити, що, як і будь-який підручник, це не мій оригінальний твір. У підручнику оригінальним може бути спосіб подання матеріалу, але не сам матеріал. Я намагався поєднати надбання багатьох біблістів, викладені в різних книжках. Ядро цього матеріалу походить із фундаментального двотомного твору французького домініканця Ролана де Во, який залишається неперевершеним у цій сфері автором. Численні праці на тему біблійного середовища, написані від середини ХХ століття, так чи інакше відштовхуються від доробку Ролана де Во. Я від нього взяв багато матеріалу, ніколи не перекладеного українською мовою, – але цей матеріал пройшов через мене, він поданий у властивій мені манері й доповнений тим, що мені вдалося знайти в інших підручниках, і тим, що я виніс із лекцій із юдаїки, які слухав у Католицькому інституті в Парижі.

– Ви зосереджуєтеся не так на біблійних текстах, як на контекстах. Наскільки важливі контексти для розуміння Святого Письма?
Уся моя книжка – про контекст біблійного тексту. Це її тема, оскільки, нагадаю, біблійне середовище – предмет, який має на меті розповісти про умови, за яких поставало Святе Письмо, обставини, в яких воно народжувалося, тощо. Крім того, я прагнув не викласти своє особисте бачення, а звернутися до історико-критичного методу дослідження Біблії. Ідеться про те, що кожен біблійний текст виник у певну епоху, був написаний певними людьми, але під впливом Божого натхнення – про це не треба забувати. Оскільки ж ми зосереджені на контексті, нас цікавить не так богослов’я, як матеріальний бік справи: авторство, епоха, умови створення – і те, як усе це проглядає через тексти. Звісно, і до історико-критичного методу варто підходити обережно, бо в ХХ столітті його використовували гіпертрофовано, вважали своєрідною науковою панацеєю, здатною пояснити будь-які труднощі й загадки біблійного тексту. Зрештою стало зрозуміло, що цей метод має свої вади й обмеження, тому нині його застосовують значно обачніше.

– Один з аспектів читання Біблії – це постійна актуалізація Слова Божого, прикладання його до ситуації «тут і тепер». Чи під час писання книжки у Вас виникали такі актуалізаційні моменти?
Звісно! Я завжди намагався провести паралелі з Новим Завітом, з навчанням Ісуса Христа, зі вченням Церкви, щоб побачити, наскільки те, що ми переживаємо в нашій вірі сьогодні, зав’язане на минулому стародавнього Ізраїлю й на його релігії. А разом з тим, зважаючи на історичні й суспільні зміни, наскільки воно відрізняється. Адже вивчення відмінностей – це теж своєрідна школа віри.

– Які сфери життя давніх євреїв Ви вважаєте найцікавішими та ключовими для правильного розуміння Святого Письма?
Я знаю, що найцікавіше для студентів (усміхається): вони завжди з великим інтересом слухають про сім’ю й суспільство стародавнього Ізраїлю. І це саме тому, що там можна заглибитись у відмінності – вражає, як відрізнялося життя тогочасних людей від нашого. Мені особливо цікавий розділ про релігію стародавнього Ізраїлю – у тому сенсі, що ми часто уявляємо юдаїзм, віру Ізраїлю, як щось фіксоване і стале, застигле в часі, однорідне. Але це абсолютно не так. Це якби хтось, не знайомий із християнством, вважав, що всі християни завжди і всюди були однакові. Але ж є католики, православні, протестанти – різні традиції з численними догматичними відмінностями. Так само і з юдаїзмом, який розвивався, змінювався, еволюціонував. Віра Авраама не зовсім така, як віра Мойсея; трохи по-іншому вірили цар Давид чи цар Йосія під кінець монархічного періоду; ще по-іншому – євреї після повернення з вавилонського полону. Тут не можна не помітити різниці. Можливо, варто доповнити книжку розділом, де хронологічний рух віри був би відстежений, але, гадаю, читачі й самі це помітять. Отож, юдаїзм не був чимось однорідним, змінювався протягом історії – але й у синхронічному розрізі, наприклад, в епоху Ісуса Христа, він також був різноманітний, містив численні течії. До речі, те, що говорив Ісус Христос, дуже сильно перетиналося з тим, чого навчали фарисеї. Ми часом вважаємо, що вчення Христа і фарисеїв були радикально суперечні. Але, вчитуючись у твори фарисеїв, які дійшли до наших часів через пізнішу рабиністичну літературу, бачимо, що в них міститься багато того, про що вчив Ісус Христос. І більше відрізняється вчення Христа від учення садукеїв, аніж фарисеїв. Оцю різноманітність я намагався показати.

– Чи можна Ваш підручник радити не тільки студентам, а й учасникам парафіяльних біблійних гуртків?
Мабуть, так. Але обов’язково з поясненням якогось священика, бо для непідготованого в науковому плані читача є ризик здивування чи навіть згіршення – наприклад, коли хтось читає Біблію, не заглиблюючись у контекст, а потім йому до рук потрапляє книжка на кшталт моєї, де написано, що насправді все виглядало трохи інакше, аніж здавалося читачеві. Тому, щоб не виникало ні подиву, ні згіршень, треба супроводжувати роботу з цим підручником поясненнями священика. Необхідно пам’ятати, що таке натхненний текст, у чому сенс біблійного натхнення – тобто для правильного прочитання цієї книжки обов’язково поєднувати її з тим, що називається «вступ до Святого Письма та вчення про Боже натхнення». Звісно, я намагався написати текст для широкого кола читачів, але передбачаючи, що вони вже мають попередню підготовку, розуміють сучасні досягнення біблістики, усвідомлюють сенс термінів і понять біблійної науки тощо. Найліпше книжка пасуватиме студентам церковних навчальних закладів, які в цьому «варяться». Що ж до виходу за межі академічного кола, то, можливо, варто було б подати наприкінці книжки словник термінології, додаток про богонатхненність, інші допоміжні матеріали.

– Ви давно розповідаєте студентам про історію стародавнього Ізраїлю й уже, мабуть, наперед знаєте, що їх здивує чи вразить.
Звісно, такий досвід я маю! Наприклад, слухачі зазвичай знають, що в Арваама була і дружина, і наложниця, це їх уже не вражає. Але вони завжди дивуються, коли я, розповідаючи про сімейні стосунки стародавнього Ізраїлю, кажу, яка звичайна це тоді була справа. Їх дивує, що якщо Біблія описує якийсь феномен, то це не означає, що вона його схвалює. Що не завжди, виявляється, треба наслідувати те, що написано у Старому Завіті.
Ще часто викликає подив те, про що я вже згадував: що віра Авраама – не те саме, що віра євреїв після вавилонського полону. Складно назвати Авраама рафінованим монотеїстом, адже в ту давню епоху євреї говорили про «богів інших народів», що «наш Господь сильніший за них» тощо. А от у пізніших текстах Біблії йдеться вже про «богів» як ідолів, як про витвори людських рук. Застосовуючи історико-критичний метод, ми розуміємо, які тексти давніші, які пізніші, – і бачимо, що архаїчні тексти припускають існування чужих богів, але поза сферою зацікавлення Ізраїлю, бо Ізраїль є монотеїстом не теоретичним, а практичним, тобто прославляє тільки Єдиного Бога і зайвих питань не ставить (усміхається). Це пізніше він доростає до свідомості того, що може бути тільки один Бог – взагалі, у принципі. Але це стається вже після вавилонського полону. Ось такі речі для студентів – майже одкровення.

– Чи можна чекати, що «далі буде», що «Світ Біблії» матиме продовження?
Гадаю, що так. Треба й деякі видавничі помилки повиправляти, і словник подати наприкінці, і, можливо, зробити маленький додаток про різні теорії поселення Ізраїлю в Палестині. У книзі Ісуса Навина є опис скоординованої й одноразової кампанії завоювання й поселення; але вже в наступній книзі Суддів вона не здається такою очевидною, бо йдеться про те, як довго Ізраїль співіснував із іншими народами на цій території та як «утрясалося» їхнє сусідство. Тому історики висувають різні теорії щодо того, звідки могли взятися євреї в Ханаані. Додаток із різними поглядами на це питання був би цікавий.

– А чи не плануєте додатку чи навіть окремого видання про методологію – те, як правильно читати Святе Письмо?
Ми, українські біблісти, колись мали поважний намір написати підручник зі вступу до Святого Письма. З різних причин це нам не вдалося. Я для того проекту писав розділ про святість і непомильність Біблії – як їх треба розуміти. Цей невеличкий текст лежить і чекає – можливо, його й варто видати маленькою брошуркою. Та є й інші перспективи. Наприклад, я читаю лекції про П’ятикнижжя і знаю, що українською мовою якогось загального підручника на цю тему немає. Нещодавно українською мовою вийшов коментар до Старого Завіту, зокрема й до П’ятикнижжя, але коментар – це не підручник, це інший жанр. Тож є над чим працювати далі.

– Дякуємо за розмову.

Розмовляли Олексій Браславець і Галина Глодзь