Людовік став королем у віці 12 років після смерті батька, але поки він не виріс, мати була при ньому регентом. Перша біографія Людовіка написана лицарем, і в ній перед нами постає образ людини чесної, щирої, доброчесної і благочестивої, хоча і зі своїми слабкостями. Його помилки дорого обійшлися країні, але не менш вражаючими були й досягнення.
З правлінням Людовіка пов'язаний розквіт готичної архітектури і університетів. При безпосередній його участі була побудована одна з найзнаменитіших паризьких катедр − Сен-Шапель. Тома Аквінський та інші брати-домініканці нерідко обідали за його столом, а засновник Сорбонни, чиє ім'я вона носить, був його духівником і другом. Людовік славився своєю щедрістю: він не тільки роздавав милостиню, але також побудував і утримував лікарню для сліпих бідняків. Він доклав багато зусиль, щоб припинити міжусобиці в королівстві, а крім того, мав репутацію справедливого судді, до якого міг звернутися будь-хто безвинно засуджений, незалежно від статусу.
Людовік двічі брав участь у хрестових походах, але історія цих експедицій свідчить, швидше, про його мужність і християнське завзяття, ніж про військові таланти. Перший раз він вирішив «прийняти хрест» після серйозної хвороби в 1244 році. На підготовку походу пішло чотири роки. У 1248 році Людовік зі своїм військом відплив на Кіпр, а в 1249 хрестоносці захопили Дамьєтту. На нещастя, Людовік не міг утримати своїх воїнів від безглуздого кровопролиття і насильства. Незабаром в армії вибухнула епідемія. Після цього Людовік покинув військо, в якому було безліч хворих і поранених, і відправився до Палестини, де відвідав святі місця. У 1254 році він повернувся до Франції. Другий похід в Святу Землю був задуманий в 1267 році і почався в 1270-му. Людовік і його син Филип висадилися в Тунісі, але практично відразу обидва захворіли на тиф. Людовік помер 24 серпня 1270. Останні дні свого життя він провів, переконуючи направлених до нього грецьких послів в необхідності об'єднання з Римською Церквою.
Джерело: Українська Католицька енциклопедія