Католицький Медіа-Центр Конференції римсько-католицьких єпископів в Україні
» » » Сім’я на місії Педро і Бегонії Санчес: «Місія – це дар, який Бог дав нашій сім’ї»
17:01 Субота 0 268
30-10-2021, 17:01

Сім’я на місії Педро і Бегонії Санчес: «Місія – це дар, який Бог дав нашій сім’ї»

Цієї неділі 24 жовтня у Католицькій Церкві відзначався Всесвітній День Місії. Для нас місіонери передусім асоціюються зі священиками, сестрами, інколи неодруженими дівчатами чи хлопцями, які виїжджають до Африки чи Азії, щоб проголошувати Євангеліє. Проте у цілому світі є тисячі багатодітних родин, які залишили все і довірилися Христу, щоб нести Добру Новину про Божу Любов. І в Україні теж. Нам вдалося поспілкуватися з іспанською сім’єю на місії у Києві Педро і Бегонії Санчес.
Розкажіть про себе. Звідки ви і як опинилися в Україні?

Педро: Ми приїхали з Мурсії з туристичного міста на березі Середземного моря, що на південному сході Іспанії. Приїхали в Україну, тому що на зустрічі родин з Папою Бенедиктом XVI у Валенсії ми виразили готовність поїхати у будь-яку точку світу задля євангелізації. Пізніше вже в Італії, відбулася зустріч з іншими сім’ями, де шляхом жеребу ми потрапили в Україну. Після того Папа Римський Бенедикт XVI відправив нас на місію.

Як ви зрозуміли, що Бог вас кличе поїхати на місію? Ви це обговорювали між собою, перш ніж дати згоду чи це було спонтанне рішення?

Бегонія: Господь покликав нас окремо, ми навіть раніше про це не говорили, і на тій зустрічі ми обидва встали разом, ми це зрозуміли, як покликання Бога.

Як Ваше рішення сприйняли діти та родичі? Чи не просили вас почекати, поки діти виростуть, а ви підете на пенсію, будете мати стабільне забезпечення і тоді спокійно поїдете на місію?

Педро: Ми переживаємо нашу віру у Неокатехуменальній Спільноті у нашій парафії, де всі брати зі спільноти були щасливі за наш вибір. Наші діти також були щасливі, хоча їм довелося залишити своїх друзів та рідних (бабусь, дідусів, двоюрідних братів, дядьків …). Наша родина теж це прийняла, бо ми обоє походимо з віруючих сімей, але це не означає, що їм не було важко розставатися зі своїми близькими. Лише вони знали, що виконувати волю Божу – це найважливіше.

Щодо питання очікування на пенсію, то воно не піднімалося. Ми вирішили довіритися слову з Євангелія, яке говорить: «Не турбуйтеся за своє життя: що будете їсти чи що будете пити, і у що одягнетеся… Шукайте спочатку Царство Богa, а решта вам додасться». (Мт 6, 25, 33) Також правда, що друзі і колеги з роботи зрозуміли це як якесь божевілля.

Не було страшно їхати в іншу країну, культуру, не знаючи мови, традицій? Тим більше, що це навпаки з України люди виїжджають до Іспанії чи Італії?

Бегонія: Звичайно, що багато разів люди дивувалися, що ми родом з Іспанії та проживаємо нині в Україні. Також в Іспанії знаємо багатьох українців… Правда, Педро з першого моменту перебування тут досконало адаптувався, але мені було важче. Звісно, ми відчуваємо, що наша батьківщина — це небо (Флп 3,20). Ми тут вже деякий час. У кожній країні свої звичаї, і все це є багатством. Власне, у себе вдома ми варимо борщ, готуємо гречку, а в інші дні їмо також паелью, хамон… Співаємо як іспанські, так і українські пісні…

Можете поділитися декількома прикладами, як Бог за цей час дбав про Вас? Були якісь чудеса, які закарбувалися у пам’яті, що там можна було побачити руку Бога, навіть невіруючим?

Бегонія: На місії ми дуже часто переживаємо це слово з Євангелія, що все дається даром. Ми не маємо фіксованого доходу. У нас немає зарплати, нам ніхто не платить, а Педро навіть важко знайти роботу. Він весь свій час присвячує справі євангелізації. Складає плани та проекти для різних речей. Ми допомагаємо у парафії капуцинів у Києві, як катехісти, а у місії проводимо різноманітні заходи: катехизацію до Першого Причастя, посткерігму, євангелізацію у парках по суботах … Іноді ми знаходилися у дуже скрутних ситуаціях. Але в той день, коли не було чого їсти, хтось постукав у двері, пропонуючи їжу, або принесли гроші, щоб можна було щось купити…

Наше життя засноване тільки на вірі. Ми не маємо стабільного забечпечення. Але Бог ніколи нас не розчаровував. Я пам’ятаю одного дня, коли не було грошей, і Педро пішов, щоб щось зробити у семінарії. Того дня на Месі у Євангеліє було сказано: «Працюйте не на їжу, яка проминає, а на їжу, що залишається на вічне життя» (Йн 6, 27). Тому я спекла хліб з останньої жмені борошна і накрила стіл. Коли діти прийшли зі школи, я їм сказала, що того дня ми будемо їсти Слово Боже, і ми разом скрутуватимемо цю Євангелію. Скрутація — це молитва зі Словом Божим. Ми робимо це з Єрусалимською Біблією, яка містить багато коментарів і паралельних цитат. Це був неймовірний момент. Діти були тоді дуже щасливі. Ми всі ділилися своїм досвідом, як говорив до нас Господь, і не турбувалися про те, що їм нічого не було їсти. Того ж вечора нам несподівано дали багато їжі, яка залишилася від одного заходу у Києві.

Коли ми кажемо людям, що живемо з Провидіння, то вони думають, що Ватикан чи хтось інший нам платить, але це, звісно, не так. Схожого досвіду дії Бога у нашому житті маємо ще чимало.

Не секрет, що українцям через матеріальну та економічну ситуацію страшно народжувати? Ви ж без жодної впевненості у завтрашньому дні відкриті на нове життя і вже на місії народжували дітей. Як це вам вдавалося?

Бегонія: Так, із 12 наших дітей, двоє менших народилися на місії. Я народила їх в Іспанії, бо так збіглося, що ми на літні канікули поїхали на зустріч з нашою спільнотою. Правда також, що Господь піклується і про наше здоров’я, і за весь цей час вони жодного разу не хворіли. Я є дуже слабкою людиною, особливо коли мова йде про біль, тому можу сказати, що Господь завжди мені допомагав у пологах, а потім і у вихованні дітей.

Коли мова йде про місію, то відразу приходять на думку велика кількість навернених, успіхи у євангелізації, побудова нових церков. А що для вас головне у цій місії?

Педро: Якщо подумати про кількість навернень, то можна сказати, що наша місія є невдалою. Правда, що деякі люди через нас наблизилися до Церкви, і ми змогли допомогти їм з різними видами проблем: алкоголізмом, депресією. .. Але це все здається смішною кількістю. Проте можу сказати, що це місія насправді є для нас самих допомогою. Кожного разу, коли говоримо про свою віру, то вона зростає. Сам факт необхідності проголошувати чудеса, які Бог зробив у нашому житті, допоміг нам самим пережити важкі часи. Також тут, у місії, ми змогли ще чіткіше побачити нашу слабкість, що Бог покликав нас не тому, що ми чудові, а навпаки, тому що ми слабкі, маємо багато невдач, як також говорить Євангеліє: «Ми слуги непотрібні». (Лк 17, 10)

Маєте якісь секрети, як виховувати своїх дітей чи вирішувати конфлікти у родині, які б допомогли українським сім’ям.

Бегонія: Я не шкодую що приїхала в Україну, хоча спочатку думала, що Господь покликав нас в Україну, щоб допомогати іншим. Насправді Він привів нашу сім’ю сюди, щоб зцілити нас самих, відновити наш шлюб. Коли ми приїхали, то пережили найгіршу кризу, яку коли-небудь мали у житті, я навіть хотіла розлучитися з Педро. Однак Господь сказав мені залишитися тут. Згодом Він дав побачити, як погано ми переживаємо наші відносини. Він покликав нас на місію, щоб навчити любити один одного такими, якими ми є насправді, з усією нашою слабкістю та нашим брудом, і мало-помалу виявляв Своє милосердя до кожного з нас у наших гріхах. Потім допоміг нам жити у шлюбі, так як цього ніколи не було в Іспанії, хоча ми мали гроші та всі зручності. Місія – це дар, який Бог дав нашій сім’ї і якого ми не заслуговуємо.

Я зізнаюся, що багато разів хотіла повернутися до Іспанії, але вся ця справа спасіння стала можливою завдяки тому, що я жила вірою в маленькій спільноті. Ця спільнота підтримується через здійснення Літургії Слова в середині тижня, недільною Євхаристією, що відправляється у суботу ввечері, щоб потім присвятити весь недільний день передачі віри дітям, і конвівенцією одного разу на місяць. Це динаміка, в якій ми живемо на Неокатехуменальній Дорозі, звідки походить наше покликання в Церкві.

І останнє питання. Ви не шкодуєте, що поїхали на місію в Україну, що віддаєте життя і досвідчуєте страждань, які б могли б у себе на батьківщини уникнути?

Бегонія: Треба сказати, що наша родина не була б разом, якби ми не були у спільноті. Насправді, ми з Педро знайомі з дитинства і разом увійшли до цієї спільноти. Після того, як почали наші стосунки, ми одружилися, проте наш шлюб був дуже важким. Це справді чудо, що ми одружені вже 27 років і маємо 12 дітей на землі і ще двох, які відійшли на небо… Бог завжди нам допомагав! Я не можу давати жодних людських порад, тому що я сама була нездатна робити те, що нам радили інші: «Ви повинні спілкуватися між собою», «Ви повинні приймати один одного…» Скільки страждань ми пережили через те, що не вміли розуміти один одного! І Бог здійснив це чудо з нами у своїй Церкві, зцілюючи рани гріха, які кожен завдав один одному. І коли Христос захотів, то почав відбудовувати наш шлюб.

А щодо дітей хочемо сказати, що наш досвід показує, що найбільше їм допомагає, коли бачать любов між  батьками, навіть більше, ніж окрема любов мами і тата до кожного з них. І повторюємо, це єдність, яку Бог нам дав для того, щоб навчати наших дітей. Наприклад, Педро є головою дому і має в ньому владу, навіть коли він з чимось не погоджується… Все це було плодом Святого Духа, тому що я жінка, яка хоче своєї справедливості, і це багато разів мало не зруйнувало мою сім’ю. Проте Бог запрошує нас щодня продовжувати цей шлях навернення.
 
Олександр Бучковський

Джерело: Родина
Інтерв'ю 14:01 П'ятниця 0 346 Отець Віталій Козак OCD: «Хочемо, щоб якнайбільше людей дізналися про Бердичівський санктуарій» На початку травня 2021 року, отець Віталій Козак OCD став настоятелем Всеукраїнського санктуарію Матері Божої Святого Скапулярію. У розмові з ним говорили про пріоритети на цій посаді, а також про розвиток санктуарію на найближчі роки.
Інформаційне повідомлення
Коментувати статті на нашому сайті дозволено лише на протязі 7 днів з моменту публікації.