18 червня Церква згадує святу Єлизавету з Шенау, опікунку тих, хто переживає депресію

У 12 років дівчинку, змалку тиху й терпливу, віддали на виховання в бенедиктинський монастир у містечку Шонау. Тут вона відкрила покликання й 1147 року приєдналася до сестер. Її аскезу й умертвіння поглиблювала тяжка тривала хвороба, яка завдавала дівчині не лише тілесного болю, а й психічних страждань. 1152 рік став для Єлизавети переломним: фізичні страждання призвели до нервового зриву. Проте опісля Господь обрадував її благодаттю містичних досвідів.

1157 року Єлизавету призначили наставницею новіціату, а трохи згодом – абатисою. Духовні екстази та візії, які часто відбувалися під час Мес і Літургії годин, стосувалися біблійних епізодів, життя, смерті й воскресіння Ісуса Христа, історій Діви Марії та святих. Не бракувало в такому досвіді покути й закликів до навернення і реформи Церкви.

Черниця листувалася зі святою Гільдеґардою, яка стала її духовною наставницею. Завдяки абатові Екберту, рідному братові Єлизавети, були записані латиною її містичні досвіди. Таким виникли «Книга Господньої дороги», «Візії», «Візія про воскресіння Пресвятої Діви Марії» та книга про святих дів із Кельна. Ця тексти доволі скоро стали популярні й долучилися до формування середньовічної релігійності й маріології.

Єлизавету канонізували 1584 року.

Зображають святу в бенедиктинському вбранні, як абатису, часто під час візії. Атрибути – книга, пасторал, хрест.

Покровителька тих, хто переживає депресію, захисниця від спокус.

Уклала Юлія Бойко