Тебе навіки возвеличувати будемо: Мати Церкви

Відшукати відповідь на це запитання нам допоможе літургія Церкви, а саме – свято Пресвятої Діви Марії Матері Церкви, яке відзначається на другий день Урочистості Зіслання Святого Духа. Церква народжується в день Зіслання Святого Духа. До цього моменту також існує, починаючи від об’явлень Ісуса Воскреслого, але це існування схоже на життя дитини в лоні матері. Несамостійна спільнота, злякана євреями, «не дихає», живиться чиїмось диханням, чекає на власний подих Духа...

Автор Діянь апостолів в уривку, що читається на свято Матері Церкви, описує нам, що відбувалось з апостолами після Внебовзяття Господа Ісуса, коли очікували виконання обітниці: «Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом із жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з його братами» (Ді 1,14). Невипадково св. Лука згадує тут Марію на ім’я. Її роль у цьому зібранні була особлива, і не лише через те, що Вона була Матір’ю Ісуса, не лише з поваги чи з почуття обов’язку перед Матір’ю Господа апостоли взяли Її до себе, у своїй невпевненості, звичайному людському страху і очікуванні на виконання Обітниці, бо навіть не знали, яким чином ця Обітниця буде виконана. Знали лише, що Марія є першою і єдиною, на яку Святий Дух зійшов у момент Благовіщення. (пор. Лк 1,34)

Мали між собою Свідка дії Його сили. Вона бачила докази виконання Обітниці. Можливо, у тих важких днях молитви й очікування Марія підтримувала їх у вірі, розповідаючи про таємниці життя Свого і Сина – від радісних, через скорботні до славних, учасниками яких вони самі ставали разом із Нею.

Переживали з Нею перші реколекції, що відкривали та готували їхні серця на дари Святого Духа. Це Вона приготувала ґрунт для їхніх сердець. Ніколи не зможемо уявити собі, яку силу мали ті духовні конференції, які давала їм Марія, прості, далекі від високої теології. Її слова промовляли до серця і розуму через конкретні життєві моменти, заспокоювали серця. Вони були духовною поживою для розгублених учнів. Як мати годує своє дитя у своєму лоні власною кров’ю, так Марія годувала їх власним життям. Тоді Вона стала духовною Матір’ю Церкви, що народжувалась. Годувала її, аби з приходом Святого Духа у ній народився Ісус Христос, аби вповні об’явився на обличчях апостолів, у їхніх словах та вчинках для здивування і навернення глядачів та слухачів.

Після опису Зіслання Святого Духа Діяння апостолів уже не згадують про Марію. Традиція нам підказує, що Вона разом зі св. Йоаном вирушила до Ефеса і там завершила своє земне життя. Це також важливий знак. Добра мати не втручається у життя дорослої дитини. Це не значить, що далі не опікується ним і не молиться за нього. Від того моменту Святий Дух керує Церквою, яка завдяки своїй Матері, що веде її до Духа і завдяки Святому Духу, що діє в ній, сама стає Матір’ю, народжуючи своїх дітей у джерелі святого Хрещення.

Роль Марії як Матері Церкви не завершується в часи апостолів. Вона триває донині. Церква виражає цю правду в іншому марійному спомині, Пресвятої Діви Марії Помічниці Вірних. Дивовижним чином воно доповнює й актуалізує цей титул Матері Церкви.

Церква відкриває Марію як Матір, роздумуючи над таємницями Її життя, занурюючись у Її історію, що сповнена силою Святого Духа. В Ній – Нареченій Святого Духа – знаходить не лише свій зразок, це було би замало, а віднаходить свій сенс і місію.

Вона Мати також через Її опіку, що виражається не лише у вислуханих молитвах, доказами яких є тисячі, а може і десятки тисяч свідчень, що зібрані у марійних санктуаріях усього світу, а й у численних, характерних для кожної епохи об’явленнях. Багато з них, як хоча б ті з Лурда, Фатіми чи монастир Ла-Салетт, Церква однозначно розпізнала як голос своєї Матері і зробила їх сенсом свого життя.

На завершення варто пригадати, що саме свято Матері Церкви відносно молоде, хоч глибокого сягає віри та традиції Церкви. Під час Другого Ватиканського собору польські єпископи склали Папі Павлу VI Меморіал із проханням проголосити Марію Матір’ю Церкви. Під час III сесії Cобору, 16 вересня 1964 р. примас Польщі, кардинал Стефан Вишинський виголосив промову, в якій обґрунтовував необхідність надати Марії цей титул. На завершення ІІІ сесії собору, 21 листопада 1964 р. Папа Павло VI проголосив Марію Матір’ю Церкви і довірив Їй людство. За чотири роки, на завершення Року віри (червень 1968 р.) Святіший Отець підтвердив своє рішення щодо Матері Церкви у Визнанні віри, у т. зв. Credo Папи Павла VI.

Диякон Яцек Ян Павловіч, переклад КМЦ

Зображення: Angelus News