Спогади священиків про о. Мосінга

Варто пригадати значимі слова о. Мосінга:
«Сучасний вчений знає багато, але він мало розуміє. Цікаво, що сьогодні, з такою високо розвиненою технікою, мислення стає все менш важливим».
«Без слів можна стати святим, але без учнів ні».
«Вміємо просити, але не вміємо подякувати».
Та пропонуємо кілька спогадів священиків нашої Архідієцезії:

Отець Казимир Галімурка про отця доктора Генріха Моссінга

«Я його знав набагато раніше, заки дізнався, що він є священиком. Він приїздив до моєї мами, яка була хвора на рак. Він був знайомий з настоятелем нашої парафії в Самборі св.п. кс. Казимиром Моньчинським, котрий попросив його приїхати до моєї хворої мами. Вона знала, хто він, і користала не тільки з його послуги лікаря, але й послуги сакраментальної. Про це я дізнався пізніше. Я хотів поступати в семінарію, але потрібно було відслужити в армії, бо інакше до Ризької семінарії не приймали. Що думаєш робити після служби в армії? – запитав мене. Я відповів, що хотів би до семінарії. «Це найбільше, чим ти зможеш тепер мамі допомогти» - сказав. Це така крапка над «і» в моєму покликанні. Так я тоді твердо утвердився, що туди моя дорога. Хоча мама відійшла до вічності, на другий місяць я поїхав до Латвії й там залишився вчитися в семінарії.
Я мав дуже мало контактів з о. Моссінгом. Ще коли не знав, що він священик, їздив до нього у Львів по ліки для мами. Пам’ятаю, що всі ліки, які він давав, пробував на долоню, промовляючи: «О. то є то». Вже коли я був молодим священиком, повернувся з Латвії і я був у Києві (це був 1988 рік), о. Моссінг по дорозі на Схід України, кудись в Донбас чи до Запоріжжя, чекаючи між від потяга до потяга, затримувався в парафії, де настоятелем був о. Крапан, а я був вікарієм. «Які в тебе проблеми?» - запитував мене. «Та каву п’ю – відповідаю. – Настоятель не п’є кави, каже, що то шкідливо». Коли ми сіли обідати, то о. Моссінг попросив дати йому кави і почав смакувати. Після того я вже не мав жодних проблем з тим, чи можу пити каву. Для мене, тоді ще молодого священика, це був приклад, як можна дуже просто вирішити проблему, яка, здавалося було не до розв’язання. Ця свята людина дала тоді приклад і мені і моєму настоятелю, як можна знайти вихід з ситуації».

Спогад о. Петра Малого про о. доктора Генріха Моссінга

«Важко кількома словами окреслити таку велику постать як о. Генріх Моссінг. Можу лише сказати, що він у своєму житті ніколи не шукав легких шляхів. Завжди вибирав важкі дороги і прагнув ці завдання виконати. Це може засвідчити передусім те, що був вченим, доктором мікробіології. Боровся з тифом, який долав, наражаючи на небезпеку своє життя. Розповідав, що випробував на собі, як діє тиф, щоби краще зрозуміти хворобу. Так заразився на тиф, що ледь не помер. Але Господь продовжив йому життя, і після зустрічей з кардиналом Вишинським і вже св. Йоаном Павлом ІІ в Польщі у 1961 році вирішив, що надалі буде не тільки рятувати тіло людини, а й душі людей. Маючи можливість їздити по всьому Радянському Союзі, він допомагав не тільки як лікар, але і як лікар духовний. Сповідав. Ще можу сказати, що був дуже поблажливим до всіх своїх вихованців. Якщо комусь щось не вдавалося зробити чи сталася якась прикрість, то завжди міг втішити словами: «Не переживай, синку. Ще не одну дурницю вчиниш у своєму житті». Часто його згадую, і важко мені коротко його окреслити життя. Був дуже милосердний. Пам’ятав про кожного хворого. Мені неодноразово довелося його супроводжувати в місійних поїздках, коли він сповідав в Городку на Подолі, в М’ястківці, в Криму чи на Кавказі, пам’ятаючи про кожного хворого, віз йому якісь ліки. Пригадую, що лікував також епілепсію, хоч не кожному лікарю це вдається вилікувати від цієї недуги, бо вона дуже складна. А йому в окремих випадках вдавалося. Тому йому дуже дякували, коли лікував дітей від епілепсії. А щодо духовних справ, то навіть у хлопців з важким характером міг побачити добре зерно і допомагав, щоби воно проросло».

Спогад о. Яцека Валігури про о. доктора Генріха Моссінга

Отець Яцек Валігура пригадав, як разом з семінаристами почав відвідувати о. Моссінга. «Там зустрів о. Броніслава, котрий мав звичку цілувати священиків в руку – розповів о. Валігура. - Коли одного дня вибрався до о. Моссінга, то не знав, що це буде остання з ним зустріч. По дорозі вирішив, що випереджу о. Броніслава й першим його поцілую в руку. Однак наші думки так збіглися, що ні його, ані він мене не поцілував в руку, бо ми зіткнулися головами і почали сміятися. Коли увійшли до кімнати о. Моссінга, то о. Броніслав голосно промовив:
- Духовний отець з семінарії прийшов».
А о. Моссінг голосно у відповідь:
- Скажи: Слава Ісусу Христу!»
- Вже сказав» - відповів той.
- У руку поцілуй» .
Отець Броніслав засміявся:
- Вже поцілував».
Якихсь розмов не було, бо о. Моссінг був хворим. Ми разом промовляли Літанію до Христа, Священика і Жертви. Отець Моссінг відповідав найтвердіше з-поміж нас. Потім в семінарії в Брюховичах були реколекції для священиків Львівської Архідієцезії. Якраз тоді о. Моссінг помер.

Спогад о. Андрія Ремінця про о. доктора Генріха Моссінга

«Перші мої спогади про о. Павла Моссінга, коли ще як хлопці перед семінарією, як міністранти, приїздили до Львова його відвідувати кс. Моссінга, кс. Броніслава і там залишалися ще на кілька тижнів мешкати. Сьогодні я розумію глибокість цієї людини. Перед тим вийшов новий Катехизм Католицької Церкви, і ми його вивчали. Будучи хворим, він лежав в ліжку, але щодня присвячував нам якусь годину. Ми цей Катехизм читали. Багато-чого я тоді не розумів, бо було написано по-польськи, але більш запам’яталося те, що він практично над кожним реченням старався затриматись, подавав нам певні думки, ідеї з цього Катехизму. Також пам’ятаю, як він був хворий і мав іменини. До нього приходили різні люди, вітали його. І кожного разу побажання були стандартні: «Бажаємо Вам щастя, здоров’я і многая літа!» Кожного разу він нервувався, в доброму значенні слова, і кожного разу цим людям, які складали побажання, якби говорив, що Ви ж бачите, що я хворий, що моя доля вже лежати і це є призначення зносити ці мої терпіння. Побажали би мені добре ці терпіння пережити, щоб я зміг добре ці терпіння знести, щоби міг бути доброю жертвою для Господа.
Перший раз я зустрів його у Браїлові в дев’яностих роках. Моя мама водила до нього, бо там були якісь хвороби. Ми приходили на так званий сеанс, і кожного разу він щось надзвичайне не призначав. Кілька таблеток дав. Дивувався я, що за священик. А пізніше їздив до Львова, де вже ближче познайомився. Приїздив зі своїми колегами з Браїлова, це був Богдан Волянський, вже тепер о. Віталій Слободян. З самою формацією, яку проходили старші, я якби не зустрівся. Для нас формацією було вже те, що ми жили в нього. Першим зранку була молитва, св. Меса, знову подячна молитва. Протягом дня ми читали різну літературу».

Генрік Мосінг (повне ім`я Генрік Ернест Іоанн Рікард Мосінг пол. Henryk Ernest Ioann Ricard Mosing, також Генріх Станіславович Мосінг, отець Павло. Народився 27 січня 1910 у Львові.
Відійшов до Отця небесного по нагороду — 27 листопада 1999 у Львові. Епідеміолог, доктор медицини (1937), доктор медичних наук (1956), професор, священик (1960-ті).
Підготували: Костянтин Чавага та о. Олександр Кусий

Джерело: Львівська архідієцезія