Похорон бездомних (с. Рожівка, Київська обл.)

Долаючи різні квартали кладовища, ми бачили красиві пам’ятники, хрести, на деяких могилах горіли свічки, лампадки і були квіти. Видно, що там поховані люди, про яких пам’ятають родичі і близькі. Прибувши в квартал кладовища, де поховані бездомні, вид кардинально змінюється. Немає ніяких пам’ятників, на деяких могилах тільки самотні хрести, могили заросли бур’янами, на більшості могил є тільки металеві таблички. Лише на деяких табличках ім’я та прізвище померлого. В основному тільки номер, приблизний вік і визначення: жінка або чоловік. Найчастіше там поховані молоді люди, на табличках написаний приблизний вік близько 30-35 років, 40-50 років.

Подібно до того, як життя цих людей часто було безіменним, вони були нікому не потрібні, забуті суспільством, так і зараз їх могили. Трагедії цьому місцю додає зграя ворон, які літали над прилеглим сміттєзвалищем. Кладовище має теж свою периферію, куди нам треба йти і проявляти милосердя.

Милосердя ми повинні проявляти не тільки по відношенню до живих, але теж до померлих. Діла милосердя для тіла і душі чітко говорять про те, що мертвих треба ховати і молитися за них: «Поховати померлого», «Молитися за живих і померлих». Гідне поховання померлих – це наш людський обов’язок. У Катехизмі Католицької Церкви читаємо: «З тілами померлих слід звертатися шанобливо і з любов’ю, в вірі і в надії на воскресіння. Поховання мертвих – це акт тілесного милосердя, вираз поваги до Божих дітей, тіло яких – храм Духа Святого». (ККЦ 2300). Мудрець Сирах наставляє: «Сину, зронюй над померлим сльози, розпочинай голосіння, як личить тяжко стражденному; поховай його тіло, як звичай велить, і могили його не занедбуй». (Сир 38,16).

Ми живемо надією на зустріч з померлими в майбутньому житті, в колі врятованих. Ісус воскрес, і завдяки цьому, смерть людей і поховання не означають кінця життя. «Я – воскресіння і життя; Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме! Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки». (Йн 11, 25-26).

Ми довіряємо душу Богові, а тіло віддаємо землі. Це наш борг, що виникає з поваги до тіла, яке колись досягне слави воскресіння.

У листопаді, в місяці, коли Католицька Церква особливим чином молиться за померлих, ми також хотіли цим померлим віддати останнє служіння. Там, на їх могилах, ми здійснили обряд, який відбувається під час християнських похоронів. Під час їх поховання, напевно ніхто не молився. Дивлячись на ці могили, видно, що не були поховані також з належною повагою. Сьогодні відбулися їх християнські похорони.

Давайте в наших молитвах не забуватимемо про померлих, про яких ніхто не пам’ятає. Вічний спокій дай їм Господи, і світло вічне нехай їм світить.

Джерело: svincent.org

По темі: