З історії мистецтв: каяття Марії Магдалини

Тут, в дзеркальнім лиску,
Малі й великі без пустих розмов
Прийдешніх мислей бачать кожну риску.
(Данте, «Божественна Комедія», «Рай», пісня 15, 61–63)
«Каяття Марії Магдалини» Жоржа де Латура (інша назва твору – «Марія Магдалина з двома свічками») вповні демонструє нам драматичну красу барокового живопису. Полотнам епохи бароко, яка в західноєвропейському мистецтві тривала приблизно від 1600 року і до початку XVIII століття, притаманні багаті, глибокі кольори, контраст інтенсивного світла й темних тіней, драматична велич зображуваного. Картина також відповідає традиціям окремого жанру барокового живопису – так званого «vanitas», алегоричного натюрморту, призначенням якого було нагадування про марноту всіх земних речей і прагнень. Цей термін узятий із Біблії, з книги Екклезіаста: «Марнота марнот – геть усе марнота» (латиною «Vanitas vanitatum omnia vanitas») (Проп 1, 2). Символи жанру «vanitas»: череп, зів'ялі квіти, свічка, дзеркала, розбитий посуд, розкидані коштовності чи гаманці – вказують на швидкоплинність життєвих радощів і неминучість старіння та смерті.
Свята Марія Магдалина, колись велика грішниця, тримає на колінах череп (нагадування про крихкість і минущість нашого життя). Вона склала на черепі руки у простому жесті, в якому немає страху. Шанувальники картини з цього приводу зазначали, що для Магдалини немов не існує межі, яку визначає смерть. Біля дзеркала та біля ніг святої розкидані коштовні прикраси – знак оманливої цінності багатства. Ця символіка поширена в зображеннях Магдалини, її призначення – підкреслити, що, пізнавши Христа, жінка відкинула грішне й розкішне життя.
Та це, здається, не все, що хотів сказати Жорж де Латур. Марія Магдалина завмерла у драматичній темряві, в атмосфері тиші й глибокого зосередженого споглядання біля дзеркала, в якому відбите полум'я свічки. Можливо саме тут захований ключ до розуміння картини? Існує припущення, що, крім роздумів про марноту земного життя, Латур хотів підвести глядача й до інших, глибших думок, і дзеркало з відсвітом запаленої свічки – це портрет душі святої Марії Магдалини. Таке припущення висловлює польський митець і мистецтвознавець Тадеуш Борута в есеї «Ніч душі» («Noc zmysłów»), і його висновки, сперті на теологічну освіту, здаються вартими уваги.
У тогочасному мистецтві запалена свічка символізує Христа. Христос віддав Себе для нашого спасіння, освітивши темряву гріха, як свічка, згоряючи, дає нам світло й можливість розрізняти світ довкола. Зауважимо, що, крім свічки, в дзеркалі не відбивається більше нічого. Іноді митці застосовували цікавий прийом, зображаючи віддзеркалення того, чого не видно «в кадрі» картини – приміщення, предмети, осіб. Але тут не так: у дзеркалі, розташованому перед глядачем, немає нічого, окрім спокійного полум'я свічки, оточеної глибокою темрявою. Душа Магдалини, показана в образі дзеркала, не має в собі нічого, крім світла Спасителя.
Відхід від чуттєвого світу підкреслений тим, що свята відвернула обличчя та вдивляється в глибоку темряву. Душа Магдалини позбулася пожадливості й навіть не споглядає світу довкола, адже в її серці є найважливіше – світло Правди. У такому контексті золота рама дзеркала – не марнославна розкіш, а коштовна оправа, яка підкреслює красу кришталево чистої душі. Прикраси на столику теж набувають позитивного сенсу: наприклад, перлини на цілому, нерозірваному шнурі – низка цнот святої. Велика перлина біля свічки може бути натяком на притчу Ісуса про купця, який шукав перли: «Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і купує її» (Мт 13, 46). Так і Магдалина, зустрівши Христа, відкидає все, чим жила раніше. Відкинуті цінності показані у правій частині полотна: за дзеркалом, у затінку – флакончик із дорогою олією, під стопами святої – розкидані разки перлин (на відміну від тих, які лежать біля свічки, вони втратили блиск).
Душа Магдалини, в якій кожен грішник знайде свою покровительку, завдяки палкій любові та вірі очистилася аж до чистоти дзеркала. Моральне послання картини заохочує до вдосконалення: щоби сформувати кришталево чисту душу на взірець Марії Магдалини, треба пройти шлях благодаті освітлення Істиною (запалена свічка) – через відмову від утіх світу (флакон з олією) до радикального присвячення всього, що маємо, (прикраси) для вічного життя (велика перлина). Земна людина, тобто грішник, має в нас померти (тому в центрі полотна – череп), щоб народилася людина неба.
Образ Марії Магдалини надихав Жоржа де Латура до творчих роздумів – до нас дійшли чотири схожі композиції, які зараз розташовані в різних музеях світу. У кожній із них Магдалина роздумує в темряві поруч із двома незмінними атрибутами: джерелом світла й черепом. Мистецтвознавці зауважують, що картинам де Латура притаманні спрощені постаті, контраст світла й тіні та особливий споглядальний настрій. Але здається, що варто, спираючись на традицію західної іконографії, спробувати глибше зануритись у своєрідний світ митця.
Катерина Собота
(При підготовці статті використано матеріали з видання: Tadeusz Boruta “Noc zmyslów”)